Главная >> Шпаргалка >> Иностранный язык


13. Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.

До країн із розвинутою ринковою економікою, або промислово розвинутих країн, належать держави — члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Ця організація створена 1961 р. До неї входять 23 країни:

Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія.

Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Так, 1990 р. на країни ОЕСР припадало 71,5 % світового експорту, в тому числі на США — 11,5, ЄС — 39,4, Японію — 8,4 %, на ці ж країни припадало 72,4 % світового імпорту, в тому числі на США — 14,5, ЄС - 39,6, Японію - 6,6 %.

Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг.

Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окреми­ми економічними показниками -належить також Канада.

Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки.

Для цих країн хар-ні ознаки: 1. Суспільний лад. 2. Високий рівень ВВП надушу нас. 3. Відкритість ек-ки. 4. Поєднання ринкового механізму з держ. регул-ням.

Виділ. Сімка найбільш пром. розв. кр.: США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобр., Канада.

Диференціація та нерівномірність розвитку залежить від таких факторів:

  • історичний чинник

  • площа території країни

  • нерівномірність розміщення природних ресурсів

  • соціальний фактор

  • продуктивність праці

За останні роки Японія наздогнала США у восьми, а Німеччина – шести галузях.

14. Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжна-родна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Цент­ральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зрос­тає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'яв­ляються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнаро­дних фінансових операцій у 10— 20 разів перевищує масш­таби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.

Найбільш характерними ознаками міжнародної валют­но-фінансової системи є наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів внаслідок впро­вадження в обіг міжнародних (СПЗ)' та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищення ролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування роз­галуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову сис­тему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобаль­ного характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх гро­шей, вищою формою їх функціонального застосування.

Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціо­нальні валюти.

Міжнародні валютно-кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різно­манітних ресурсів між суб'єктами світогосподарських зв'яз­ків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас вони характеризують­ся відносною самостійністю й розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей, справляючи істотний зворотний вплив на виробничо-інвестиційну та науково-те­хнологічну сферу світового господарства, на всю світову економіку й систему міжнародних економічних і політич­них відносин. Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й світові ціни товарів та послуг, рух капіталів і робочої сили між країнами й регіо­нами. Міжнародні валютно-кредитні відносини (МВКВ) вини­кають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредит­ної системи та ступінь її усталеності залежать від відповід­ності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим міжнародна валютно-кредитна систе­ма повинна відповідати таким основним вимогам:

1) забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кредитних засобів, що користую­ться довір'ям учасників валютно-кредитних відносин;

2) мати певний запас міцності для стійкого функціону­вання в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваються хворобливо й часто дезорганізовують зовнішньоекономіч­ний товарооборот протягом певного періоду (СНД, колиш­ня СФРЮ та ін.);

3) бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функ­ціонування міжнародних економічних відносин;

4) сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структу­рних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) й закінчуючи великими інтеграційними об'єднаннями типу ЄС. Поглиб­лення МПП, глобалізація світогосподарських зв'язків де­термінують необхідність лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно-кредитних систем.

У реальному житті процеси у сфері МВКВ здійснюються стрибкоподібно, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світо­вого масштабів, біфуркаціями системи міжнародних валют­но-кредитних відносин у процесі її формування як цілісно­сті.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних від­носин замкнуті економічні системи (як це було ще донеда­вна у колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування. Таким чином, рівень розвитку МВКВ вирішальне впливає на структуру світогосподарських зв'язків.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки.

До країн Тропічної Африки відн. такі, як Ефіопія, Ангола, Чад, Мозамбік, Сєрра-Ліоне, Сомалі,

Сер. рівень ВВП на душу нас. скл. 340 дол. Майже в усіх кр. Тр. Аф. низький рівень ек. розвитку. Серед 20 найбідніших кр. Світу – 16 кр. із цього субрегіону. За минуле десятиріччя значно знизився рівень самозабезпеченності континенту продовольством. Близько 60% нас. Троп. Аф. систематично недоїдають. Питома вага с/г на 1990р. становить 32% від ВВП, пром-ті – 30%, послуг – 40%.

В с/г зосереджено 64% ек.активн. нас. Продуктивність галузі на дуже низькому рівні. У багатьох районах Тр. Аф. грунти перенасичені вологою, що стримує розвиток рослинництва. Ерозія грунтів. Екстенсивний хар-р вир-ва, примітивна агротехніка і матеріало-технічна база, великий демографічний тиск на природне середовище. Землеробство – провідний сектор с/г – 80% обсягу вир-ва, але хар-ся низькою продуктивністю. Нйбільш помітне місце Тр. Аф. занімає у вир-ві таких видів рослинництва: какао-боби, сизаль, бавовна, чай, кава, арахіс. Значна частка нас., що займається твар-м – кочівники. Помітне місце в госп-ві кр. тропічної зони континенту займає лісівництво. Видобувна про-сть є однією з найб. Розинутих та технічноспоряджених галузей ( ін-й кап-л). Розв. гірничовидобувна. Поклади корисних копалин розташовані нерівномірно.

Похожие работы: