Главная >> Шпаргалка >> Иностранный язык


10. Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х ― 90-х рр. ХХ ст.

Регіон Пів.-Сх. Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких хар-ні ті чи інші спільні риси і тенденції соц.-ек. та пол. Розвитку. Вєтнам, Лаос, та Камбоджа (І група) -соціалістичний розвиток; Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней (АСЕАН) – шляхом ринкових відносин.

І група- у 80-х рр. – аграрна спрямованість (хліборобство), натуральні форми гос-ва, традиційна структура вир-ва. З другої половини 80-х рр. Почався перехід до ринку, але вони залишались з низьким рівнем доходу (менш 500).

Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд – нові індустріальні країни (НІК) – середній рівень доходу (від 500 до 3000 дол.)

Сингапур (держава з розвинутим промисловим потенціалом) та Бруней (нафтоекспортер) – держави з високим рівнем (більше 3000).

Півд.- Сх. Азія характ-ся динамічним розвитком. Темпи ек. розвитку країн цього регіону після війни були одними із найвищих у світі.

Зросла частка цього регіону в світовому сукупному продукті від 1970 по 1989р. з 1,1 до 1,4%.Рівень ВНП на душу нас. Для країн АСЕАН у 1990р. склав 1200 дол. І та Е регіону в 60-80рр зростав високими темпами. Потужна експортна база. Крупніши (монопольні) експортери окремих товарів.

У 1990р. зона АСЕАН давала 80% світ. вир-ва нат-го каучуку, 60% олова та копри, 90% прядива, 50% кокос. горіхів, рису.

Країни Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

11. Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнарод­ний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжна­родної торгівлі в сучасному світовому економічному розви­тку свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а в середині 80-х років — уже 26%. Існує випереджаю­че зростання міжнародної торгівлі порівняно із соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглиблен­ням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Найважливіші тенденції у розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структу­ру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука— техніка— вироб­ництво». Різко загострюється конкуренція на світових рин­ках товарів і послуг; посилюються регіоналізація міжнарод­ної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відо­кремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі. Це факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, які існували ще за стародавніх часів та в середньовіччі. Це аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, які з'явились у наш час.

Обсяг світового експорту досяг у 1994 р. близько 4 трлн дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сингапур, Гон­конг, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, у 1992 р. на Північну Америку припало 15,5% світового товарного екс­порту, на Латинську Америку — 4,0, Західну Європу — 46,0, Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5, Африку — 3,0, Середній Схід — 3,5, Азію — 25%.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарно­го експорту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшуєть­ся частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

12. Диференціація та нерівномірність розвитку країн що розвиваються

Ці країни займають понад 60% території Землі, 77% світового населення. 89,3%– св. запасів нафти, 50,5% газу. Це країни Азії, Лат. Америки, Африки.

Рівень підготов­ки робочої сили тут у середньому визначається так: 3,7 року шкільної освіти, у розвинених країнах — 10 років. На країни, що розвиваються, припадає 15% світових витрат на освіту, 13% — інженерів, учених, хоча тут зосереджена більшість населення світу. У виданих у світі патентах їхня частка становить 1%, у загальному обсязі НДДКР — 2% (табл. 1).

У 80-х — на початку 90-х років диференціація країн, що розвиваються, помітно посилилась. Нерівномірність розви­тку зазначеної групи країн спричинена багатьма соціально-економічними, політичними та іншими факторами. Від­мінність умов виробництва (зокрема, забезпеченість при­родними ресурсами), демографічні ситуації, місця у міжнародному поділі праці, як і специфічність політичної ситуації, будуть і в перспективі визначати дедалі більшу нерівномірність розвитку цих держав. Через те аналіз бага­тьох процесів, що відбуваються у країнах, які розвиваються, сьогодні вже неможливо робити лише на основі агрегатних узагальнених показників по всій групі країн.Це вимагає виділення окремих груп країн, які характе­ризуються спільними умовами й закономірностями розвит­ку. Особливу групу утворює, наприклад, більшість країн-ек­спортерів нафти, які мають високий рівень прибутку на душу населення, значні експортні надходження. У 70-х роках ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження світових цін на неї ці держави в останні роки уповільнили темпи росту і відчувають труднощі.

Навпаки, інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сингапур, о. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс світового зростання. Азіатські НІК мали в останні десятиріччя найвищі у світі темпи економіч­ного зростання і промислового експорту. 90-ті роки показа­ли, що, крім НІК, так би мовити, першої хвилі, з'являють­ся НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модернізуючи свою економіку, диверсифікуючи галузеву структуру господарства, НІК займають дедалі помі­тніше місце у глобальній економіці.

Найвідсталіші і бідні країни, що розвиваються, склада­ють так звані «найменш розвинуті держави». За класифіка­цією 00Н, до них належить 47 держав з населенням майже 500 млн чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут становить всього 250 дол. Не маючи значних запасів природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансо­вих коштів для економічного розвитку, ці держави в остан­ні десятиліття практично витіснилися з МПП і перебували у надзвичайно скрутному становищі.

Похожие работы: