Главная >> Шпаргалка >> Иностранный язык

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 28

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.

Інтеграційні процеси у кр. що розв. протягом кількох років відіграють важливу роль у їх розвитку.

За минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічно­му розвитку. У постколоніальний період значно підвищили­ся темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80— 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.

Так, за оцінками, наприкінці 80-х — початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП.

До інтеграційного угруповання НАФТА(зона вільної торгівлі) входить Мексика, завдяки чому вона отримала доступ до досягнень науково-технічного прогресу, має вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США та Канади. Також має місце залучення додаткових інвестицій, новітніх технологій в нац. вир-во що забезпечує значне збільшення робочих місць, підвищує конкурентноспроможність нац. вир-ва. В Латиноамериканському регіоні інтеграційне угруповання - спільний ринок країн Південного Конусу – МЕРКОСУР.

На початку 90-х років у Латиноамериканському регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали ста­більнішими, ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше, нижче рівня 1980р.

Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиліття в африканських країнах, у 1981— 1987 рр. Вони становили лише 1,8 % на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були, як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980— 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9 % на рік.

Інтегр. угр-ня утворюють кр. Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризу­ються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки і Африки.

Ще одне інт-не угруп-ня – Асоціація країн Південно-Східної Азії, до якого входять кр. – Бруней, Індонезія, Малайзія, В’єтнам, Таїланд,. Філіппіни. Для них хар-но: великий ринок, чималі трудові ресурси. 85% світового вир-ва натурального каучуку, 83% пальмової олії, 67% олова та копри, 60% видобутку міді, значна частина видобутку нафти. Порівняльні переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної пром-ті. В окремих країна субрегіону спостерігається підвищення зар. плати (Малайзія, Тайланд). Унаслідок цього ці кр. докладають серйозних зусиль до розвитку комплексу високотехнологічних галузей.

Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабі­льних темпів економічного зростання. На динаміку їхнього ВНП істотно впливають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80-х, початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .

Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.

Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі основних її галузей економіки країн, що розвиваються. Іс­тотно змінилися пропорції між основними секторами на­родного господарства, виникли нові, сучасні галузі індуст­рії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, тре­ба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг (табл. 4).

Розвиток промисловості посів провідне місце в економі­чній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту.

9.Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.

Державна власність у Китаї до реформи, як і традиційні види державної власності в інших колишніх соціаліс­тичних країнах, була однотипною. При традиційній (плано­вій) системі економіки держава для управління використо­вувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не мали ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а також у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не мали ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливо­го інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть щойно сказаного полягає в тому, що економіка державної власності до реформи була економікою монопольного типу,яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання усіх суспільних фондів. Тому від 1979 р., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності з метою підвищення ефективності її віддачі.

Головна мета реформи державних підприємств полягає в перетворенні їх на товаровиробників, які самі повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979— 1992 рр. в основному йшла шляхом «розширення прав та надання прибутків».

У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Голов­ним змістом першого (1978— 1982 рр.) було розширення прав самостійності підприємств та впровадження різномані­тних форм державної відповідальності. Від четвертого квар­талу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширю­вати самостійність підприємств.

Основним змістом другого етапу — 1983— 1986 рр. — стало впровадження системи «лігайшуй» (перехід від відра­хування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів з удо­сконалення механізму господарювання. Конкретним захо­дом на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною став­кою — 55%.

Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, які мали великий вплив на проведен­ня корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:

1) Підрядна система. Підряд цього періоду передбачав головним чином зобов'язання директора підприємства пе­ред вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий орган матеріально заохочував ди­ректора, робітників та службовців підприємства в разі виконання завдання.

2) Орендна система. Оренда в основному практикувалася на малих, збиткових підприємствах. Від імені органів упра­вління встановлювалась тверда орендна плата. Підприємст­во віддавалось в оренду тому, хто бажав його орендувати. Протягом орендного строку чистий доход, який залишався після орендної плати, повністю поступав у власність орен­датора або розподілявся ним.

3) Акціонерна система. У другій половині 1985 р. через скорочення обсягів централізованих капіталовкладень на багатьох підприємствах відчувалась нестача фінансів. За дозволом місцевих органів влади велика кількість підпри­ємств стала випускати акції, які дали змогу підприємствам отримувати допоміжні фінанси.

Третій етап — 1987— 1988 рр. — характерний поши­ренням та вдосконаленням системи господарської відпові­дальності за підряд. Проте на великих та середніх держав­них підприємствах не вистачало активності в господарській діяльності. За попередні етапи значно піднялась виробнича активність невеликих підприємств.

Четвертий етап — 1992 р. 24 липня 1992 р. Держрада КНР опублікувала «Правила про зміну системи господарсь­кої діяльності на державних промислових підприємствах». За цими правилами, як уже зазначалося, підприємство самостійно веде господарську діяльність відповідно до зако­ну на основі самоокупності та самофінансування. Підпри­ємство має право самостійно визначати межі своєї діяльно­сті в тій чи іншій галузі..

Мета економічної політики Китаю у восьмій п'ятирічці (1991—1995 рр.) — через зміну системи управління збіль­шити частку державних підприємств, які успішно працю­ють, з 1/3 до 2/3.

На початку 1992 р. китайський уряд економічної почав розробляти тотальну стратегію з прискорення розвитку економіки та зовнішніх зв'язків країни з акцентом на інтенсивне освоєн­ня чотирьох смуг території. Поняття «чотири смуги» вклю­чає: приморську, внутрішню прикордонну, смуги впродовж р. Янцзи та залізничної магістралі від порту Ляньюньган (пров. Цзянсу) до прикордонного пункту Алашанькоу (Си-ньцзян-Уйгурський автономний район). Ці райони вирізня­ються або сприятливою економічною базою, або міцним економічним потенціалом.

Мета кредитно-банківської реформи —утворення такої кредитної системи, яка відповідала б потребам ринкової економіки. Необхідно утворити систему центрального банку, який повинен під безпосереднім керівництвом Держради КНР проводити в життя грошову політику держави. Поряд з цим утворити систему кредитних інститутів, між якими чітко повинні бути розмежовані функції проведення політики та комер­ційні функції, віссю яких стануть державні комерційні банки. Будуть діяти і численні, різноманітні за профілем кредитні установи. Необхідно також утворити систему єди­ного відкритого кредитного ринку, який допускає конку­ренцію. Напрямом реформи валютного управління є впро­вадження єдиних валютних курсів, які відображають ринко­вий попит та пропозицію, поступове перетворення китайського юаня на вільно конвертовану валюту.

Поглиблення кредитної реформи у Китаї привело до відкриття кредитного ринку. З 1986 р. уряд дозволив спеці­альним банкам вступати у взаємно-перехресні операції, але з деякими обмеженнями. У наступні роки в країні повсюдно з'явились ринки міжбанківських короткострокових позик (позичок), ринки «ко­ротких» грошей, довгострокових кредитів, ринки позичко­вих облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки (дисконтування) векселів, валютні ринки, що регулюються, ринки акцій та інші кредитні ринки. Поступово впровади­лися плаваючі курси відсоткових ставок, тобто гроші як товар стали мати ціну.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 28

Похожие работы: