Главная >> Шпаргалка >> Иностранный язык


Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102

Важнейшие пропорции производства и обращения составляют структуру мирового хозяйства: изменения в составе производства и потребления ресурсов по воспроизводству, отраслям, технологии, возрасту. Важное влияние на функционирование хозяйственной системы оказывает размещение ресурсов по территории мира. Все структурные компоненты взаимосвязаны и оказывают друг на друга на влияние. Основной причиной изменений в пропорциях мирового хозяйства являются мировые и национальные потребности. Долговременные изменения в соотношении факторов производства определяют основные условия развития хозяйства и в конечном итоге влияют на темпы экономического роста и эффективность производства. Особенности экономического роста нашли свое отражение в распределении ВВП мира между основными подсистемами мирового хозяйства. Основные изменения - усиление позиций промышленно развитых стран и ослабление позиций стран Восточной Европы. Доля промышленно развитых стран Запада в мировом ВВП возросла с 67% в 1970 г. до 74% в 1992 г., в то же время доля стран Восточной Европы упала с 16 до 8%. За счет качества и повышения эффективности производства усилилась тенденция к глубокой перестройке хозяйственных пропорций. Основное направление - ускорение роста сферы услуг. Самым быстро растущим сектором являются кредитно-финансовые учреждения. В первую очередь этот сдвиг характерен для промышленно развитых стран. Если в 70-х гг. услуги там составляли 58% ВВП, то в 88 - 64%. Причиной этого является смещение потребностей человека от первичных к потребностям более высокого порядка. Возвышение потребностей возможно по мере развития производительных сил и роста производительности труда. Произошли изменения в сфере материального производства. Важнейшая его часть - промышленность, на ее долю приходится 28% ВВП промышленно развитых стран и 27% ВВП развивающихся стран. В структуре промышленности ведущее место занимает обрабатывающая отрасль, обеспечивающая уровень технического развития других сфер хозяйства. В индустриальных странах продукция обрабатывающих отраслей составляет 83% всей промышленной продукции и 23% ВВП (в развивающихся странах 73 и 20% соответственно). В отличие от развитых стран в развивающихся странах произошло увеличение доли обрабатывающей промышленности. По мере развития экономики происходит переход от базовых ресурсоемких отраслей к наукоемким (сырьевые, капиталоемкие, материалоемкие, наукоемкие). Во всех подсистемах произошло сокращение доли добывающей промышленности: в промышленно развитых странах она не превышает 5%, в развивающихся - около 7%. Для 70-80-х гг. характерно сокращение доли с/х производства в создании ВВП, в то же время в большинстве районов мира повысилась эффективность с/х. Произошли изменения в структуре внешней торговли. В к. 80-х гг. на долю обрабатывающей промышленности приходилось 75% объема внешней торговли мира (в н. 80-х гг. - 58%), в развивающихся странах - 68% (по сравнению с 42%).

Развивающиеся страны стали больше экспортировать продукции обрабатывающей промышленности, больше импортировать наукоемких товаров. Совершенствование средств труда на основе НТП определяет динамику, тенденции и уровень экономического роста. Главный носитель технического прогресса - капиталовложения в средства производства. В 70-80-х гг. наблюдалась некоторая вялость инвестиционного процесса в развитых странах, причиной чего явилось экономическая нестабильность и перенакопление капитала. В ряде стран произошло снижение общих объемов капиталовложений, что повлекло за собой снижение нормы накоплений до 23% ВВП. Произошли измене изменения в технологической структуре капиталовложений в обрабатывающую промышленность. В начале 80-х гг. активная часть инвестиций составила 77-85%. Новые инвестиции пошли на замену устаревшего оборудования, крупные вложения были сделаны в грязные производства, в их реконструкцию с целью снижения негативного воздействия на окружающую среду. Произошли изменения в целях инвестирования. Наблюдался рост расходов на охрану окружающей Среды и технику безопасности, что отвлекло часть средств от производительных целей. В некоторых странах размер природоохранных расходов доходил до 16% валовых инвестиций. В промышленно развитых странах в формировании капиталовложений сократилась доля общего и транспортного машиностроения и возросло значение электротехнического и электронного машиностроения.

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113

Меркосур”, “ЛАІ”.

«Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андский пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань.

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи..114

Серед багатьох регіональних інтеграційних об'єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири з п’яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) і досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного і валютного союзу. Ця група з 15 країн має назву “Європейський Союз (ЄС)”. Він почав створюватись у 60-і роки, колі до його складу входили лише 6 країн. Поступово до Союзу приєднувались інші країни, і в 1995 р. їх стало вже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об’єднання і поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор1, та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2.

На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі , метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створенню стійкого союзу народів Європи.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап - створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до липня 2002 року. Введення спільної валюті є одним із найскладніших етапів західновропейської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти “євро” та проведення єдиної валютної політики.

Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) - створило другу за розміром економіки після США і найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро»-зона охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3. За межами зони “євро” з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро»-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ
Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ - це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. - Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, проте, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торгову політику стосовно третіх країн, і товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів із ЄС).

Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.

Відмінності ЄАВТ від ЄС:

• в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган - консультативна Рада, у котрій кожна країна має один голос;

• режим вільного, безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у відношенні промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію з боку ЄС).

• за кожною країною - членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;

• в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.

В межах світового госп-ва відбувається постійне переміщення осн. факторів вир-ва, що впливає на екон. розвиток окремих крајн. Міжнародній міграціј сприяє НТП, виникнення галузей, виробництв. У 50 –60рр міжнар. міграція висококваліфікованих кадрів відбувалась гол. чином серед пром. розвинутих крајн Заходу. У 60-70рр іде відплив науково-техн. кадрів і спец-ів з крајн, що розвиваються, в розвинуті крајни. З сер. 80рр – “відток умів”з СРСР та Сх. Європи.  

Значних масштабів досягла міжн. Міграція кап-лу. В першій пол. 90рр – різке розширення залученняресурсів з ринку кап-ла. Міжнар. ринок кап-ла дозволяє залучити кошти для інвестування в разі нестачі внутр. Ресурсів. Іноз. кап-л може заміщати внутр. Заощадження. Гол. Світовими інвесторами виступають пром. розвинуті крајни (США, Вел.Бр., Нім., Япон., Фр.)

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США.

Реформування ек-ки США супроводжується швидким збільшенням пит. Ваги сфери послуг в ВВП (65%). Доля зайнятих тут – 75%. Сфера послу включ.: транспорт, зв”язок, опт., роздр. торгівлю, сусп. харчування, фін-кред. ді-ть, страх-ня, освіту, охорону здоров”я, частково науку; ді-ть військового, політ. апарату. Більше 25% всієј нематеріальној сфери – надання фін. послуг, страхування, операціј з нерухомістю. Близько 22% послуг – оптово-роздр. торгівля. 26.3% - ділові, юрид., соц. послуги, охорона здоров”я, відпоинок, розваги, автосервіс та ін. Транспорт і зв”язок – 8.5%. Держ. упр-ння – 18.4%. Значна роль – інформац. послугам.

1

2

3

Похожие работы: