Главная >> Дипломная работа >> Банковское дело


На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток.

Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

3.2 Напрямки зниження ризику за операціями банківського споживчого кредитування

Останнім часом все актуальнішою в контексті економічних зрушень, які відбуваються в Україні, стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найбільш ризиковою операцією для банків, і в той же час залишається однією з найвагоміших в структурі процентних доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками [63].

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься) [78].

Створити цілком безризиковий портфель неможливо, однак своєчасне погашення позичок і відсотків по них багато в чому визначає успішну роботу банку.

1. Знизити ризики в сегменті споживчого кредитування можна за рахунок повноцінного задіяння кредитних бюро, які вже створені в Україні, однак їх діяльність стримується низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників [60].

2. Одним з методів зниження кредитного ризику є страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення страховій кампанії. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати по страхуванню звичайно відносяться на позичальників. В даний час така форма захисту від ризику не поширена у зв'язку з відсутністю надійних страхових кампаній [61].

3. Наступний метод це метод лімітування – встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Як приклад можна навести нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату [52].

4. Моніторинг можна визначити як проведення систематичного аналізу господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, а також комплекс інших заходів, які направлені на зменшення кредитного ризику – ризику неповернення кредиту та несплати відсотків за ним протягом дії кредиту [71].

Щоб уникнути проблемної позики працівник банку повинен передбачати її появу, знаючи причини виникнення та враховуючи ознаки. Лише суворий контроль за кредитним проектом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків.

Існують принципи моніторингу, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банку [53]:

– банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій;

– система моніторингу має бути безперервною та оперативною;

– проведення заходів щодо супроводження кредитних проектів, які направляються на зниження рівня ризику невиконання боржником своїх зобов'язань;

– організація моніторингу повинна сприяти покращенню відносин між кредитором та позичальником;

– кредитний контроль повинен здійснюватись найбільш кваліфікованими та досвідченими працівниками банку.

5. Кредитні працівники віддають перевагу методу оцінки кредитоспроможності, оскільки він дозволяє запобігти практично усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато різних підходів. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, індивідуальні для кожного банку і ґрунтуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує пристосування аналізу до умов, що змінюються, і підвищує його ефективність [33].

Аналіз кредитоспроможності заключається в визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступені ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що присутні при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, які мають різні особисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування.

Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід’ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього – оперативно призупинити кредитування.

Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику так і по його поручителю. При цьому метод аналізу і документація така ж сама, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначається можливості клієнта виконувати платежі на погашення основного боргу і відсотків за нього, а поручителя – виконувати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника.

Оцінку фінансового стану позичальника Банк здійснює кожного разу під час укладання договору про надання кредиту (пролонгацію кредиту), а надалі періодичність проведення оцінки залежить від якості обслуговування боргу позичальником. Оцінка якості обслуговування боргу здійснюється щомісяця.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться у 3-и етапи [47]:

  • 1-ий етап – збір інформації про клієнта;

  • 2-ий етап – ідентифікація клієнта;

  • 3-ій етап – оцінка кредитоспроможності позичальника.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід’ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього – оперативно призупинити кредитування [63].

Оцінка стану обслуговування боргу здійснюється щомісяця. Залежно від якості погашення позичальником кредитної заборгованості та відсотків, визначається група кредитних операцій (табл. 3.1) [34].

Таблиця 3.1. Класифікація груп кредитних операцій за якістю обслуговування позичальником боргу

Обслуговування боргу позичальника (група)

ДОБРЕ

СЛАБКЕ

НЕЗАДОВІЛЬНЕ

К

Р

И

Т

Е

Р

І

Ї

– заборгованість за кредитами та відсотками за ними сплачується в установлені строки або з максимальною затримкою не більше семи календарних днів;

– заборгованість за кредитом не сплачена в строки установлені кредитним договором, а прострочена (була прострочена) від 8 до 90 днів включно та відсотки за ним сплачуються (були сплачені) із затримкою від 8 до 30 днів включно;

– заборгованість за кредитом не сплачена в строки установлені кредитним договором, а прострочена понад 90 днів;

– кредит пролонговано на строк до 90 днів та відсотки за ними сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою не більше семи календарних днів;

– кредит пролонговано на строк від 91 дня до 180 днів включно, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою не більше семи календарних днів;

– кредит пролонговано понад 180 днів;

Похожие работы: