Главная >> Курсовая работа >> Банковское дело

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Кв - власний капітал (власні джерела коштів)

У відділенні УСБ норма прибутку на капітал становила:

Рк = 56463,75 / 46398,17 = 1,217 або 121,7%

Для того, щоб побачити, як працюють активи банку, проведемо наступне перетворення:

Рк = Пб / Кв * А / А = Пб / А * Кв / А

Пб / А - прибутковість (рентабельність) активів

А / Кв - мультиплікатор капіталу

Мультиплікатор капіталу вимірює банківський важіль (леверідж) і є оберненою величиною до коефіцієнта “капітал на активи”, тобто до показника, що вимірює достатність капіталу. Адже достатність капіталу - це амортизаційний буфер покриття збитків. [19]

Зрозуміло, що коли витримується достатність капіталу, ефект важеля буде позитивний, а коли ризик активів перевищує можливості їх компенсації власним капіталом, ефект буде негативний. Отже, оптимальною є діяльність банку на межі допустимого ризику.

З метою оцінки ефективності використання активів проведемо таке перетворення:

Пб / А * Д / Д = Пб / Д * Д / А = Мчо * Да

Мчо - рівень маржі чистого операційного доходу

Да - доходність активів або ціна продажу ресурсів

Рк = Па * Мк

Па - прибутковість активів

Мк - мультиплікатор капіталу

Рк = Мчо * Да * Мк

Мчо сигналізує про здатність банку контролювати витрати, які понесені у вигляді сплачених процентів, управлінських витрат і податків на проведення господарської діяльності. Використання активів (Д / А) показує здатність банку заробляти (генерувати) доходи. Доходність активів залежить від структури активів, тобто:

Д / А * Ар / Ар = Д / Ар * Ар / А = Са * Дар

Са - структура активів

Дар - доходність робочих активів

Рк = Са * Мчо * Дар * Мк

Аналіз рентабельності роботи відділення має свої особливості. Це пов’язано з тим, що воно не формує статутного фонду, отже, його капітал обмежений, оскільки включає залишки фондів - амортизаційний, споживання і накопичення. У зв’язку з цим в процесі аналізу рентабельності необхідно виходити з наступного. Про рівень рентабельності свідчать показники, що характеризують відношення балансового прибутку (чистого балансового прибутку чи за мінусом податків, чистого прибутку, який є в користуванні установи) до :

- середніх активів банку;

- проведеного грошового обороту;

- отриманих доходів;

- понесених видатків і витрат;

- на одного штатного працівника.

Якщо оцінювати рентабельність відділення через відношення балансового прибутку до активів, то бачимо, що у факторній моделі відсутня велична, яка характеризує мультиплікатор капіталу.

На рентабельність майна відділення впливають:

- структура активів (Са), тобто співвідношення між продуктивними і непродуктивними активами;

- ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів (К%);

- розміри комісійних з одиниці продуктивних активів (Кін);

- покриття отриманими доходами процентних і управлінських витрат, тобто ефективність контролю над ними в поелементному розрізі (операційні видатки і витрати, видатки на оплату праці...), в тому числі:

фактичний показник (1-Л%) сигналізує про вплив результатів від посередницької діяльності, тобто валової маржі на прибутковість установи;

фактичний показник (1-Лін) сигналізує про фінансову міць установи і її вплив на рентабельність.

Бачимо, що у структурі робочі активи мали дуже велику частку (91,9), але їх віддачу не можна назвати високою (12,9%). Про це свідчить також показник чистої операційної маржі в доходах (43,7%). Це вказує на недостатню активність керівництва банку при формуванні портфелю активів. Слід переглянути наявні робочі активи або трансформувати їх для збільшення прибутковості.

Аналізуючи доходи відділенні УСБ у першому кварталі 1998р., бачимо, що вони формувалися в основному як процентні доходи за кредитами, які видані суб’єктам підприємницької діяльності і невелика частина - процентні доходи за цінними паперами. Відповідно до цьго можна визначити ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів:

К% = Д% / Ар = 116341,01 / 1003539,16 * 100% = 11,6%

Таке значення цього показника свідчить про не досить високу ефективність у формуванні вищезгаданих банківських портфелів. Можливо, слід переглянути свої позиції при вирішенні питань такого роду.

Щодо непроцентних доходів, то в цей період основну роль відіграли комісійні доходи за операціями з клієнтами. Слід активізувати роботу щодо отримання комісійних доходів за операціями з іншими банками і торговельними операціями.

Щодо процентних витрат, то тут переважали процентні втрати за коштами фізичних осіб. Серед непроцентних витрат переважали інші небанківські операційні витрати, а саме витрати на утримання персоналу.

Цей показник свідчить, що валова маржа сильно впливає на прибутковість банку. Це свідчить про великий рух коштів на рахунках фізичних осіб, що загалом для банку не є дуже добре. Досить високе значення цього показника свідчить про великий вплив непроцентних витрат, а саме витрат на утримання персоналу, на рентабельність банку. Слід уважно вивчати ці витрати і їхню адекватність. Управління рівнем ліквідності банку потребує негайного прийняття рішень, які мають довгостроковий вплив на прибутковість фінансової установи. При цьому одним із основних напрямів фінансового управління є менеджмент грошової позиції банку, спрямований на підтримання необхідного рівня обов’язкових резервів.

Грошова позиція банку - це співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та у касі (К) до його сукупних активів(А).[19]

Проблема надлишку або дефіциту резервів випливає із проблеми прибутковості або ліквідності банку і є обумовлена тим, що застосовуваний у нас нормативний показник ліквідності обернено пропорційний рентабельності банку.

Оптимальне управління фінансовою стійкістю АКБ УСБ, на нашу думку, ґрунтується на підтримці певного рівня рентабельності при регулюванні грошової позиції банку в широкому діапазоні.

Отже, з точки зору грошової позиції банку, для оптимізації його прибутковості і ліквідності слід визначити параметри рентабельності та обсягу коштів, які необхідно резервувати відповідно до вимог законодавства або спрямувати на фінансування того чи іншого виду активів з метою поліпшення доходності і зменшення ризиків. Тобто необхідним є визначення оптимальної структури портфеля активів, а також джерел його формування, в тому числі - обов’язкових та страхових резервів. При цьому. Визначаючи джерела коштів, які будуть використовуватися для формування обов’язкових резервів, керівництво банку повинно, на нашу думку, враховувати такі аспекти своїх потреб у ліквідних коштах:

- термінові потреби банку в ліквідних коштах обумовлюють вибір позикових резервних коштів у центральному банку;

- тривалі потреби банку у ліквідних коштах можуть бути покриті за рахунок продажу активів чи довгострокових позик;

- доступ банку до ринку ліквідних коштів обмежений тими можливостями, які можна швидко реалізувати;

- взаємозв’язок очікуваних процентних ставок та кривої процентних доходів обумовлює, наприклад, зниження очікуваних процентних ставок за недорогими короткостроковими позиками ліквідних коштів та за кредитуванням будь-яких отриманих коштів за вищими довгостроковими процентними ставками за умови зростаючої кривої процентних доходів (застосування подібної стратегії створює додатковий ризик, пов’язаний із зміною процентних ставок);

- дослідження і прогнозування перспектив грошово-кредитної політики НБУ для визначення напрямів змін умов кредитування та процентних ставок на фінансових ринках;

- використання можливостей страхування та деяких механізмів хеджування ризиків (наприклад, фінансових ф’ючерсних угод, опціонних контрактів тощо) для того, щоб уникнути невизначеності процентної вартості позикових джерел ліквідних коштів;

- обмеження деяких джерел ліквідних коштів регулюючими вимогами НБУ.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходи і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної й інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор капіталу банку, тобто:

чистий прибуток (доходи - витрати - податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи * сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості Укрсоцбанку й збільшення його капіталу.

Всі вищеназвані показники характеризують той чи інший аспект прибутковості банку. Якщо показник ROA характеризує професійність нашого менеджера, то ROE допомагає виміряти доходність для акціонерів банку, або визначає розмір чистого прибутку, що його отримають акціонери від інвестованого капіталу. Або, іншими словами, це ризик, на який йдуть акціонери у сподіванні отримати очікуваний рівень прибутку.

Висновки

В курсовій роботі було розглянуто питання управління фінансовими ресурсами комерційного банку. Фінансові ресурси банку формуються переважно за рахунок відсоткових надходжень, тому я приділив також увагу вивченню питання процентної політики, також ресурси формуються за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, отриманого від усіх видів господарської і фінансової діяльності; додаткових пайових внесків учасників ; коштів, що одержані

від випуску облігацій; довгострокового кредиту в інших банках й інших

кредиторів (крім облігаційних позик); інших законних джерел

Управління діяльністю комерційного банку здійснюється на основі чітко розробленого фінансового плану, який планується на поточний рік.

Фінансове планування - це планування всіх доходів і

напрямків витрат коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту і призначення в залежності від задач і об'єктів планування. Одним з видів фінансового планування є бюджетування. В міру реалізації закладених у бюджеті планів необхідно реєструвати фактичні результати діяльності підприємства. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль.

К\б повинне здійснювати планування і контроль у двох основних економічних сферах. Мова йде про прибутковість(рентабельність) його роботи і фінансове положення. Тому бюджет (план) про прибутки і фінансовий план (бюджет) є центральними елементами внутрібанківського управління.

Для того щоб діяльність фінансового менеджера була ефективною банк повинен застосовувати такі заходи:

  • збільшувати обсяг наданих кредитів за рахунок зменшення кредитного відсотку;

  • збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

  • зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

В поняття успішний фінансовий менеджмент включає в себе максимізацію прибутків і мінімізація видатків. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв’язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

- загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

- зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

- зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

- зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

  • залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

  • зниження витрат на утримання апарату управління;

  • скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

Отже, управління фінансовими ресурсами комерційного банку це дуже складний і цікавий процес, і чим ефективніше проводиться фінансовий менеджмент в комерційному банку тим більший прибуток отримує банк, а також отримує еластичність у своїх діях під час негативних явищ у економіці.

Список використаної літератури :

  1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 18 вересня 1991 р

  2. Закон України про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність” // Уряд. кур’єр.- 1997 16 січня с. 7

  3. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – М. “Финансы и статистика” 1997 р

  4. Басовский Л.Е. Финансовый менеджмент. Учебник. – М.:ИНФРА,

  5. Пашкус Ю. В., Мисько О. Н. Фінансовий менеджмент. // Пашкус Ю. В., Мисько О. Н. Введение в бизнес.- Л.,1991.

  6. Бланк М.А. Основы финансового менеджмента. – К.: “Ника-Центр”, 1999

  7. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. – Київ: КП “ВАЗАКО”, “Молодь”, 1997.

  8. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник:/За ред. Проф. Г.Г. Кірейцева. – К. ЦУЛ, 2002.

  9. Мелкумов Я.С., Румянцев В.Н. Кредитные ресурсы: расчеты и анализ. – М. 1995

  10. Финансовый менеджмент. Теорія і практика. Під ред. Стояновой Е.С. – М. “Перспектива”, 1998.

  11. Петровська Н. Кредитно-фінансові проблеми та банківська справа в дослідженнях українських економістів зарубіжжя (60-ті роки XX століття).// Банківська справа. – 1997 р

  12. Про деякі підсумки діяльності комерційних банків України у 1996 році. // Асоціація Українських банків.

  13. Гудзинський О. Менеджмент та його формування. // Економіка. Закон. Ринок. – 1994 р.

  14. Білуха М. Аудит фінансового стану юридичних осіб – акціонерів (часників) комерційного банку.// Бухгалтерський облік і аудит. – 1997 р.

  15. Теоритические основы банковского управления // Банковский механизм управления экономикой. – Саратов, 1990 г

  16. Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент. – М.: “Дело и сервис”, 1998

  17. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: “Финанcы и статистика”, 1996

  18. Ерофеева Т. Банківські операції з коштами населення в Україні. 1996 р.

19. Стоянова Е. С. Терминология и базовые понятия финансового менеджмента. 1994 p

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы: