Главная >> Контрольная работа >> Банковское дело

1 2 3 4

У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.

За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні - банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.

За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.

Державні кредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитних установ державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певних причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та ін.).

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.

На першому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконує функції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив її діяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності.

Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи.

Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів.

Діяльність небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську.

3 Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них

Інфраструктура фінансового ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір. 

Складність вивчення та аналізу просторової організації інфраструктури фінансового ринку пов’язана з багатосегментністю останнього. Цей процес ускладнює відсутність однозначного трактування поняття «інфраструктура фінансового ринку». Для чіткого розуміння поняття «інфраструктура фінансового ринку» проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: «інфраструктура», «ринкова інфраструктура».

У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов’язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування.

За дослідженнями англійських економістів У. Очела і М. Вегнера– інтернаціоналізація економіки на мікро-, мезо- і макрорівні є причиною та наслідком переходу до нового послуго-інтенсивного типу економіки.

«Послуга» – багата гамма різних видів діяльності. Поняття «послуга» включає в себе комплекс різноманітних видів економічної діяльності людини. У західній науковій літературі існує багато його визначень, іноді взаємозаперечуючих, що відображає його складність і маловивченість.

Розглядають фінансові установи на сучасному етапі у світлі двох ключових концепцій: сфера надання фінансових послуг і фірма, що надає фінансові послуги — це бізнес, що постачає фінансову продукцію і послуги. Загальні категорії цієї продукції та послуг включають операційні рахунки (наприклад, поточні рахунки), портфельні послуги (наприклад, позики і депозити), страхування, банківська діяльність інвестиції (наприклад, підписання цінних паперів і угоди брокера, дилера), послуги довіреної особи, фінансове планування, обробка інформації, даних.

Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг – об’єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу «Дженерал Моторс», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Для фінансового ринку, щоб бути повністю досконалим, треба, по-перше, всім учасникам мати доступ на ринок і будь-кому з учасників не мати контролю над цінами; по-друге, інформація відносно фінансових активів повинна бути легко доступною для всіх учасників; по-третє, не повинно бути перешкод щодо вільної торгівлі фінансовими активами; і, по-четверте, не повинно бути спотворення, перекручування у стягненні податків, зборів. Якщо ці умови існують, то ціни на фінансові активи точно і швидко відображають інформацію про фінансові активи, фінансові ринки можна вважати ефективними.

Так як фінансові ринки у США добре розвинені, то вони ближчі до досконалості, ніж до недосконалості. Але все ж деякі відхилення існують. Наприклад, існування фінансових посередників вказує, що фінансові ринки недосконалі.

У конкурентоспроможному світі банки – просто звичайні посередники, які відповідають потребам і можливостям позичальників кредиторів. Роль конкурентоспроможності банківської системи в загальній структурі рівноваги пасивна. У 1984 році Мартін Мейер написав про революцію у сфері банківської діяльності: «Банк мертвий... жити установі фінансових послуг». Сфера надання послуг, у якій працюють комерційні банки, знаходиться у стані змін. Зміни в цій сфері пов’язані з такими ключовими факторами: технологія, перерегулювання (включаючи реформу щодо страхування депозитів), ризик, змагання за клієнтів і адекватність капіталу.

Згідно з Вебером, одне з визначень технології – це «технічний метод досягнення практичної цілі». Взагалі технологія – це будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів (люди, інформація чи фізичні матеріали) для отримання бажаної продукції чи послуг.

Слово «перерегулювання» далеке від регулювання, взагалі, воно передбачає відсутність регулювання. Так як повністю нерегульована сфера надання послуг навряд чи виникне, пропонується «перерегулювання» як термін, що описує усунення чи послаблення бар’єрів у змаганні в банківській діяльності.

Існує п’ять первинних бар’єрів у змаганні у банківській діяльності – ціна чи засіб управління в межах інтересу; обмеження виробництва; організаційні обмеження; географічні обмеження і податки.

У сучасній сфері надання фінансових послуг змагання за клієнтів стало жорстким. Коли банки мали монополістичну владу, то не було потреби в розвитку маркетингової діяльності, але в умовах конкурентної боротьби виробничий розвиток і маркетинг – критичні фактори успіху для фірм, що надають фінансові послуги. Так як стандартна економічна модель ринкової структури припускає виживання продукції з найбільш низькою вартістю, то клієнти повинні мати вигоду з більш низьких цін і більш широкого вибору фінансової продукції і послуг як росту змагання.

Адекватність капіталу – це здатність компенсувати неочікувані збитки, що виникають через різноманітні ризики банківської діяльності. Кредитний ризик, процентний ризик і ризик ліквідності – три основні ризики внутрішньої діяльності банків. Кредитний ризик – це ризик непогашення позички чи невиконання зобов’язань. Процентний ризик – це вірогідна втрата доходу банку в результаті зміни рівня процентної ставки. Ризик ліквідності – це здатність (нездатність) банку відповідати за зобов’язаннями.

1 2 3 4

Похожие работы: