Главная >> Дипломная работа >> Банковское дело


Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта – фізичної особи, вважають:

а) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.

б) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:

а) погiршення економiчної кон'юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють отримання доходів фізичною особою;

б) змiну законодавства країни тощо;

в) форс-мажорнi обставини природного характеру.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості.

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики(табл.1.5).

Таблиця 1.5 Класифікація кредитного портфеля банку за ступенем ризику та визначення категорії кредитної операції [13]

Фінансовий стан позичальника (клас)

Обслуговування боргу позичальником (група)

"добре"

"слабке"

"незадовільне"

"А"

"стандартна"

"під контролем"

"субстандартна"

"Б"

"під контролем"

"субстандартна"

"субстандартна"

"В"

"субстандартна"

"субстандартна"

"сумнівна"

"Г"

"сумнівна"

"сумнівна"

"безнадійна"

"Д"

"сумнівна"

"безнадійна"

"безнадійна"

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Лiмiтування кредитiв - це спосiб встановлення сум граничної заборго-ваностi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [17]:

- Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контр-агента (Н7) – не більше 25%;

- Норматив великих кредитних ризиків (Н8) - не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку;

- Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) - не має перевищувати 5 відсотків.

- Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) - не має перевищувати 30 відсотків.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде ступiнь ризику неповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредито-спроможностi потенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом та, окремо, за процентами та комісіями за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику.

Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику(табл.1.7) [13]:

Похожие работы: