Шпаргалка : Короткий словник з мовознавства 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Шпаргалка >> Иностранный язык


Короткий словник з мовознавства




КОРОТКИЙ СЛОВНИК З МОВОЗНАВСТВА

Гіпбнім (грец. hypo префікс, що означає зниження; під, внизу, і дпута ім'я) слово видова назва.

Гіпонімґя (грец. hypo під, внизу і опута ім'я) одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія.

Гіпотеза вроджених мовних структур гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.

Гіпотеза лінгвальної відносності концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра Убрфа.

Гіпотеза Сепіра —Убрфа —див. Гіпотеза лінгва'льної відносності.

Гіпотетико-дедуктивний метод метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксисвикористовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення.

Глосематика (грец. gldssema, род. відм. glossematos слово) лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.

Глотогенез (грец. glotta мова і genesis походження) процес становлення людської природної звукової мови.

Глотогонічна теорія (грец. gl&tta мова і gonos народження, походження) теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія (грец. glotta мова і gonos народження) походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія (грец.glotta мова, chronos час і logos слово, вчення) розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.

Гносеологічна функція мови (rpegnos/s пізнання і logos слово, вчення) пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнава'льна функція, когнітивна функція.

Градуальна сема (лат. gradatio поступове посилення, підвищення, від gradus крок, ступінь) сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. grammatike (techne) мистецтво читати і писати букви, від gramma буква) 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматична категорія система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Датський структуралізм див. Глосематика.

Дедуктивні універсалії універсалії, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.

Дедукція (лат. deductio, від deduco) спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.

Делімітатйвна функція фонем (лат. delimitatio віддалення, відокремлення) розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.

Денотат (лат. denotatns позначений) предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

Дериватолбгія (від деривація і -логія) див. Словотвір 2.

Деривацґйне значення див. СловотвГрне значення.

Деривація (лат. dehvatio відведення води з ріки) див. Словотвір 1.

Дескриптивзм (англ. descriptive описовий) лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.

Детермінація (лат. determinatio визначення)однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки.

Диглосія (грец. of/ двічі і glossa мова) мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.

Диз'юнкція фонологічна (лат. disjunctio, від disjungo роз'єдную, розрізняю) протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.

Диктум (лат. dictum сказане) фактичний зміст речення (висловлення).

Дисиміляція (лат. dissimilatio розподібнення) розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дискурс (франц. d/scours мовлення) текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».

Дистинктивна функція фонем (лат. distinquere розпізнавати, розрізняти) функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.

Дистрибутивний аналіз одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.

Дистрибутивний синтаксиссинтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис.

Дистрибуція (англ. distribution розподіл, розповсюдження, від лат. distributio поділ, розподіл) узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.

Диференційна сема сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.

Диференційні ознаки фонем розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.

Діалексія (грец. dia префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, \ lexis слово) лексемні розходження удвох зі-ставлюваних мовах.

Діалект (грец. dialektos говір, наріччя) різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).

Діалектизми фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).

Діалектологічний атлас систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території її побутування.

Діалектологія (грец. dialektos говір, наріччя і logos слово, вчення) розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови.

Діаморфія (грец. dia префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і morphe вид, форма) - розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діасемія (грец. dia префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, isema знак) семантичні розходження у зіставлюваних мовах.

Діафонія (грец. dia префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і phone звук) розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діахронічне мовознавство мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.

Діахронічний словотвір словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Діахронічні універсали спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов.

Діахронія (грец. dia через і chronos час, тобто різночасність) 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Діереза (грец. diairesis поділ, розділяння) викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Додаткова дистрибуція див. Доповняльна дистрибуція.

Доповняльна дистрибуція —дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.

Евфемізми (грец. euphemismos, від ёи добре і phemi говорю) емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синонімічних слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними.

Еквіполентні опозиції фонем (лат. aequipolens рівносильний, рівноцінний) опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.

Екзотизми (грец. exotikos чужий) слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту.

Експансіонізм (франц. expansionni'sme, від лат. expansio розширення, поширення) використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.

Експланаторність (англ. to explain пояснювати) принцип по­яснення мовних явищ.

Експонент (лат. exponens той, що виставляє напоказ) план вираження мовного знака, позначувальне.

Екстралінгвальні причини мовних змін (лат. extra поза, зовні, крім і lingua мова) див. Зовнішні причини мовних змін.

Елементарні універсалі універсалі)', які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсали.

Емїчний рівень мовний рівень на відміну від мовленнєвого.

Емотивна функція мови функція вираження почуттів і емоцій.

Енантіосемія (грец. enantios протилежний і sema знак) наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія.

Ентропія (грец. en в і trope поворот, зміна, перетворення) міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.

Епентеза (грец. epenthesis вставка) поява у словах неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків.

Епідигматика один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом.

Ергативні мови (грец. ergate~s діюча особа) мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

Естетична функція мови функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.

Етимологія (грец. etimon істина і lo'gos слово, вчення) 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Етнолінгвістика (грец. ethnos народ і лінгвістика) напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.

Закон економії сил —див. Закон мовної економії.

Закон мовної економії прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.

Закон Цапфа лінгвостатистичний закон, згідно з яким відношення рангу слова в частотному словнику до частотності слова в мові становить постійну величину (константу): rf =с, де г— ранг слова в частотному словнику, f частота слова, с постійна величина.

Зворотна деривація див. Зворотне словотворення.

Зворотне словотворення різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація.

Звукові закони див. Фонетичні закони.

Звукосимволізм закономірний, не довільний, фонетично мотивований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символізм, фонетичний символізм, символіка звука.

Зіставне мовознавство мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.

Зіставний метод сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастивний метод, типологічний метод.

Знак матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Знакндекс (лат. index, від indico вказую) знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмёта, знак-симптом.

Знак-копія відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет.

Знак-прикмета див. Знакндекс.

Знак-сигнал знак, який вимагає після себе певних дій, реакції.

Знак-симптом (грец. symptoma збіг обставин, ознака) див. Знак-Гндекс.

Знаковий рівень мови рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми).

Зовнішнє мовлення мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).

Зовнішні причини мовних змін причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстралінгвальні причини.

Зовнішня лінгвістика галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чинників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови.

Ідеалізована когнітивна модель усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленований образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака.

Ідеографічні словники словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологічні словники, тематичні словники, тезауруси.

Ідеологічні словники див. Ідеографічні словники.

Ієрархічні відношення у мові відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Ієрогліф (грец. hierds священний і glyphe різьблене зображення) графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

Ізафет (араб, аль-ідафату додаток, доповнення, приєднання) атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.

Ізоглоса (грец. Fsos рівний, однаковий іg/ossa мова) —лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.

Ізольовані опозиції фонем опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються.

Ізолюючі мови мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови.

Іллокуція (лат. ііпрефікс, який має посилювальне значення, вказує на рух всередину чогось, і англ. locution мовний зворот) відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації.

Імплікаційні універсали (лат. implicatio, від implico тісно зв'язую) універсалі!', які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складнґ універсалі.

f індекс деривації відношення числа словотвірних морфем до числа слів.

Індекс синтетичності відношення числа морфем до числа слів.

Індоєвропейські мови родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.

Індуктивні універсалі універсалі!, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах.

Індукція (лат. inductio наведення, збудження) прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.

Інженерна лінгвістика див. Обчислювальна лінгвїстика.

Інкорпорація (пізньолат. incorporatio введення до свого складу, від лат. in в і corpus тіло) спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.

Інкорпоруючі мови —див. Полісинтетичні мови.

Інтегральна сема (лат. integralis нероздільно пов'язаний з цілістю) сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.

Інтегральні ознаки фонем (лат. integralis нероздільно пов'язаний з цілістю) ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференцїйні ознаки фонем.

Інтерлінгвістика (лат. inter між і лінгвістика) розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.

Інтерференція (лат. inter між, взаємно і ferio торкаюся, ударяю) взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.

Інтонація (лат. intonare голосно вимовляти) ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.

Інформатика див. Теорія інформації.

Історико-культурна функція мови —див. Кумулятивна функція мови.

Історичне мовознавство див. Діахронічне мовознавство. Ймовірнісна сема див. Потенційна сема.

Катетеризація (англ. categorization, від грец. kategoria ознака) підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.

Категорія (грец. kategoria ознака) 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».

Категорія стану незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикатйви.

Квазісинонімія (лат. quasi ніби, майже, немовби і синонімія) див. Гіпонімія.

Квантитативна типологія мов (лат. quantitas кількість) типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки.

Керування тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.

Кібернетична лінгвістика лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць.

Кількісні методи в мовознавстві використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення.

Класёма найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).

Класифікаційні категорії граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).

Когезія (лат. cohaesus зв'язаний, зчеплений) засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо).

Когнітивна лінгвістика (англ. cognition знання, пізнання; пізнавальна здатність) мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.

Когнітивна модель 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу катетеризації у мові (про-позиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).

Когнітивна семантика теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.

Когнітивна функція мови (лат. cognosce пізнавати) див. Гносеологічна функція мови.

Когнітологія (англ. cognition знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. logos слово, вчення) інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.

Код (франц. code) система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.

Коментатив (лат. commentator пояснюю, тлумачу) див. Пере-повіднйй спосіб.

Компаративний метод (лат. comparativus порівняльний) див. Порівняльно-історичний метод.

Компонентозначення див. Сёма.

Компонентний аналіз (лат. componens той, що складає) методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).

Комп'ютерна лінгвістика див. Обчислювальна лінгвістика.

Комунікативна лінгвістика напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається зтаких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

Комунікативна функція мови (лат. communicatio повідомлення, зв'язок) функція спілкування між людьми, народами.

Комунікативний синтаксис синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо.

Комунікативність речення одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення.

Комутація (лат. commutatio зміна) співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків.

Конативна функція мови (лат. con-natus народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) функція засвоєння.

Конвергенція (лат. convergo сходжусь, наближаюсь) 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.

Конверсией слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Конверсія (лат. conversio обертання, перетворення) 1) у семантиці—зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін (Роман купує у Степана книжку Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу.

Конкретне мовознавство мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).

Конотація (лат. со (п) префікс, що означає об'єднання, сумісність, і notatio позначення) додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.

Конститутивна функція фонем (лат. constitutus визначений) функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня морфем і слів.

Конструктивне мовознавство {лат. constructs побудова, складання) мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.

Конструктивний синтаксис (лат. constructio побудова, складання) синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми.

Конструкційна граматика граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.

Контекст (лат. contextus поєднання, зв'язок) мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.

Контенсивна типологія мов (англ. content зміст) типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).

Контрастивна лінгвістика —див. Зіставне мовознавство.

Контрастивний метод див. Зіставнйй метод.

Контрастна дистрибуція (франц. contraste протилежність) дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім дим —дум —дам).

Конфронтатйвна лінгвістика див. Зіставне мовознавство.

Концепт (лат. conceptus думка, поняття) у когнітивній лінгвістиці одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua menta//s), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.

Концептуалізація (англ. conceptualization, від лат. conceptus думка, поняття) поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.

Концептуальна система сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання.

Концептуальний аналіз у когнітивній лінгвістиці методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.

Копенгагенський структуралізм —див. Глосематика.

Корелятивні опозиції фонем (лат. со префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і relatio відношення) опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими збігаються.

Кореляція (лат. correlatio співвідношення) 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.

Кореневі мови див. Ізолюючі мови.

Корінь основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.

Креольські мови (франц. Creole, від ісп. сгіоііо людина мішаного походження, від батьків двох рас) мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.

Кульмінативна функція фонем (лат. сиїтеп вершина) функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.

Кумулятивна функція мови (лат. ситиіо згрібаю, нагромаджую) функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.

Ларингальна теорія (грец. Іагіпх гортань) —теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами.

Лексема (грец. lexis слово, вислів) слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.

Лексико-граматичні розряди (категорії) граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо).

Лексикографія (грец. Іехікбп словник і grapho пишу) розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Лёксико-семантична група тісне обєднання слів у межах лексико-семантичного поля.

Лексико-семантична система один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.

Лексико-семантичне поле сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.

Лексико-семантичний спосіб словотворення спосіб словотворення, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури).

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень.

Лексичне значення історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності.

Лінгвістика тексту галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Лінгвістична географія див. Ареальна лінгвістика.

Лінгвістична типологія див. Типологічне мовознавство.

Лінгвогенетичний метод (лат. lingua мова і genesis походження) —див. Порівняльно-історичний метод.

Лінгвогеографія див. Ареальна лінгвістика.

Лінгводидактика (лат. lingua мова і грец. didakti'Kos повчальний) теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови.

Лінгвостатистика розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові.

Логіко-граматичний синтаксис синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки.

Логіцизм див. Логічний напрям у мовознавстві.

Логічний напрям у мовознавстві сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.

Локація (англ. locution мовний зворот, вислів) використання мовних засобів для досягнення мети.

Маркер (франц. marqueur, від marquer робити мітку) див. Сёма.

Математична лінгвістика галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.

Математична логіка формальна логіка, яка застосовує матема­тичні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допомогою обчислень (формалізованих мов).

Машинний переклад переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ.

Ментальні репрезентації (франц. mental мислений, розумовий, від лат. mens, mentis розум, думка, мислення і representatio наочне зображення) ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й одиниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видуманий світусвідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

Метамовна функція функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови.

Метод глотохронології (грец. glotta мова, chronos час і logos слово, вчення) статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді.

Метод лінгвістичної географіїметод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовного явища).

Методика безпосередніх складників спосіб подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів.

Методика семантичного поля спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає втому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої і таким чином установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу.

Методика фізіологічних реакцій методика, яка полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміни частоти пульсу тощо) на певні мовленнєві стимули.

Мова природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування.

Мова-еталон ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як основа (тло) для зіставних досліджень мов.

Мова-основа див. Прамова.

Мовленнєвий акт цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки.

Мовлення конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.

Мовна асиміляція процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.

Мовна картина світу спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами.

Мовна компетенція (лат. competentia, від competo взаємно прагну; відповідаю, підходжу) рівень знання своєї мови певним індивідом.

Мовна норма сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування.

Мовна політика сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

Мовна ситуація сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.

Мовна типологія (грец. typos форма, зразок і logos вчення) 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.

Мовний етикет усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.

Мовний союз особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Мовні контакти (лат. contactus дотик) взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.

Мовні універсали(лат. universalis загальний) явища, властиві всім мовам або більшості з них.

Модальність (від сер.-лат. modalis модальний; лат. modus міра, спосіб) функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного.

Модифікаційне словотвірне значення (лат. modificatio видозміна, перетворення) —додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.

Модус (лат. modus міра, спосіб) частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).

Молодограматизм напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.

Моногенез —див.Теорія моногенезу.

Морф (грец. morphe вигляд, форма) конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням.

Морфема (грец. morphe вигляд, форма) мінімальна двостороння одиниця мови,тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.

Морфологічний рівень мови система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння.

Морфологічний спосіб словотворення спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.

Морфологія (грец. morphe вигляд, форма і logos слово, вчення) 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.

Морфонема (від морфема і фонема) ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.

Морфонологічний проміжний рівень рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.

Морфонологія розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.

Морфосилабема (від морф і грец. syllabe склад) мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема.

Надлишковість інформації різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.

Надфразова єдність відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Натуралізм див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.

Натуралістичний напрям у мовознавстві напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.

Національно-мовна політика мовна політика як частина національної політики держави.

Недиференційні ознаки фонем див. Інтегральні ознаки фонем.

Нейролінгвістика (грец. пеиго жила, нерв і лінгвістика) наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки.

Нейтралізація фонем (лат. neutralis не належний ні тому, ні іншому) зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях).

Неогумбольдтіанство напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Неолінгвістика опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.

Несистемний контекст контекст, який не випливає із семанти­ки слова; невластивий для слова контекст.

Номінативна функція (лат. nominativus називний, відпотіпо називаю) функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.

Номінативний синтаксис синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією).

Номінативні мови (лат. nominativus називний) мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.

Норма мовна див. Мовна норма.

Ностратична теорія (лат. noster наш) теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.

Нульова морфема морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.

Обчислювальна лінгвістика лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову і функціонування.

Одномірні опозиції фонем опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.

Омоніми (грец. homos однаковий і опута ім'я) слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Ономасіологія (грец. onomasia найменування і logos слово, вчення) теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.

Описовий метод метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Опозиції фонем (лат. oppositio протиставлення) протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.

Опозиційний прийом прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.

Орфографія (грец. orthographia, від orthos правильний і grapho пишу) історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.

Особа граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.

Палаталізація (лат. palatum піднебіння) пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.

Парадигма (грец. paradeigma приклад, зразок) 1) у широкому розумінні ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.

Парадигматикаодин із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.

Парадигматичні відношення відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.

Паракінесика (грец. para біля, коло, поряд і kinetikos той, що рухає) жести і міміка як засоби спілкування.

Паралінгвістика (грец. para біля, коло, поряд і лінгвістика) 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.

Переповідний спосіб спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.

Перлокуція (лат. per префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution мовний зворот, вислів) вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.

Перформатив (лат. performo ді ю) висловлення, еквівалентне дії, вчинку.

Перформатйвна функція функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.

Перцептивна функція фонем (лат. perceptio сприймання, пізнавання) розпізнавальна функція.

Пїджини (від спотвореного англ. business справа) змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.

Пізнавальна функція мови див. Гносеологічна функція мови.

Побутовий контекст див. Ситуативний контекст.

Поверхнева структура спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.

Поетична функція мови див. Естетична функція мови.

Полісемія (грец. polysemos багатозначний) наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.

Полісинтетичні мови (грец. polys багато і synthesis поєднання) мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.

Поняттєві категоріїзагальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).

Поняття форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.

Порівняльно-історичне мовознавстволінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.

Порівняльно-історичний метод сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.

Погоджувальна лінгвістика див. Генеративїзм.

Потенційна сема сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.

Прагматика (грец. pragmatikos дійовий, чинний) сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.

Прагматична функція мови функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.

Прагматичний синтаксис синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.

Прамова мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.

Праформа вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.

Предикат (лат. praedicatum сказане) конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.

Предикативи (лат. praedicativus стверджувальний, категоричний) див. Категорія стану.

Предикативність комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.

Пресупозиція (лат. ргае попереду і suppositio припущення, презумпція) компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.

Привативні опозиції фонем опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.

Прийом відносної хронології прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).

Прийом внутрішньої реконструкції прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.

Прийом зовнішньої реконструкції прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.

Прилягання —тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Принцип конгеніальності (лат. соп префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius дух) принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.

Приховані категорії семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція (лат. propositio основне положення) семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.

Пропорційні опозиції фонем опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія (грец. prosodia приспів, наголос) над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

Прості універсали див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика див. Ареальна лінгвістика.

Протеза (грец. prothesis додання, приєднання) поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon прообраз) 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche душа і лінгвістика) галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм див. Психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям у мовознавстві сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.

Редеривація (лат. ге префікс, що означає зворотну або повторну дію, \деривація\див. Зворотне словотворення.

Рема (грец. rhema сказане) компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.

Репрезентативна функція (лат. representatio наочне зображення) див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer співвідносити, посилатися; лат. referens той, що відносить) об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція див. Номінативна функція.

Речення основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Сёма (грец. sema знак) мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique наука про зміст, від грец. se mant/kos який має значення, означає) 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо).

Семантичний множник див. Сёма.

Семіологія —див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion знак) наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікативна функція фонем (лат. significare давати знати, виявляти) функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема (грец. sy//atoe~ склад) див. Морфосилабёма.

Силабоморфема —див. Морфосилабёма.

Сильна позиція фонем позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Символіка звука див. ЗвукосимволГзм.

Сингармонізм (грец. syn разом і harmonia співзвучність) характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos з'єднання) формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми (грец. synonimos однойменний) слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика (грец. syntagma, буквально разом побудоване; поєднання, зв'язок) один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис (грец. syntax/s побудова, порядок) 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов —типологія, яка грунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.

Синтетизм (грец. synthesis поєднання) типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Синтетичні мови (грец. synthesis поєднання) мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Синхронічне мовознавство мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).

Синхронічний словотвір словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

Синхронія (грец. synchronos одночасний) 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Сирконстанти (франц. circomstance, від лат. circumstant/a обставини, умови) вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система мови (грец. systema ціле, що складається з частин; поєднання) множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.

Склад звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Складні універсали див. Імплікаційні універсали.

Слабка позиція фонем позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слово основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.

Словозміна—творення граматичних форм одного й того самого слова.

Словозмінні граматичні категорії категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.

Словосполучення два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Словотвір 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, дерива'ція; 2) розділ мовознавства (традиційно граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія.

Словотвірна модель див. Словотвірний тип.

Словотвірна мотивація семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Словотвірна похідність семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць.

Словотвірне гніздо сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем.

Словотвірне значення узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: дериваційне значення.

Словотвірний ланцюжок комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.

Словотвірний проміжний рівень рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.

Словотвірний тип формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвірна модель.

Словотворення див. Словотвір 1.

Словоформа граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.

Соціальний символізм один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.

Соціолінгвістика (лат. societas спільність і лінгвістика) мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.

Соціолінгвістичні методи методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.

Соціологічний напрям сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Споріднені мови мови, які походять від спільної прамови.

Спосіб словотворення прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.

Стадіальність див. Теорія стадіальності.

Стан граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії.

Статистичні методи сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.

Статистичні універсали універсалі!, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії.

Стилостатистика галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилістика.

Структура мови спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.

Структуралізм мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.

Структурна схема речення абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.

Структурний метод метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Структурний синтаксис див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. sybjectum підкладене) формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рівень мови (лат. sub під) рівень мовних оди­ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкод (лат. sub під і код) підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. sub під і stratum шар, пласт) мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.

Суперзнаковий рівень мови (лат. super над) рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. super над і stratum шар, пласт) мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. scenario, від лат. scaena сцена) різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. tatoou, від полінезійського tapu заборонений, священний) заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. thesauros скарб, скарбниця) див. Ідеографічні словники.

Тема висловлення (грец. thema те, що покладено в основу) компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рівнів —теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Теорія ізоморфізму (грец. fsos рівний, однаковий і morphe вид, форма) —теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформаціїнаука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.

Теорія ймовірностей математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.

Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля —див. Закон мовної економії.

Теорія множин розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. monos один і genesis народження, походження) вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. nominatio називання, найменування) розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство (грец. typos відбиток, форма, зразок і logos слово, вчення) розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод —див. Зіставний метод.

Тон (грец. tonos напруження) наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

Топологічна семантика напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологічна схема.

Топологічна схема (грец. topos місце і logos слово, вчення) схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім (грец. topos місце і бпута ім'я, назва) власна назва будь-якого географічного об'єкта.

Транспозиційне значення найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо).

Транспозиція (лат. transpositio перестановка) використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).

Трансформаційна граматика див. Генеративна лінгвістика.

Трансформаційний аналіз експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Трансформація (лат. transformatio перетворення) закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.

Узгодження тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус (лат. usus користування, вживання, звичай) загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака (лат. unus один і latus сторона) теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).

Усічення утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм кіло).

Фактична функція мови (грец. phatos говорити, оповідати, вести пусті розмови) функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Фігурафон —терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивні лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності ЇЇ частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом фігура, все інше фон, основа фігури.

Філологія (грец. philologia, від phileo любити і logos слово) загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія (лат. flexio згинання, відхилення) змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.

Фон —див. Фігуру.

Фонема (грец. phdnema звук, голос) мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць морфем і слів.

Фонетичний символізм див. Звукосимволізм.

Фонетичні закони закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.

Фонологічна система сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.

Фонологічні опозиції лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія (грец. phone звук і logos слово, вчення) розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика (грец. phone звук і taxis розташування, розміщення) сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний проміжний рівень мови рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні єдності семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеологічні зрощення семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні сполучення звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологія (грец. phrasis вираз і logos слово) 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм (англ. frame каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis частий, численний) —див. Статистичні універсали.

Фузейні мови (лат. fusio плавлення) —див. Флективні мови.

Функції мови (лат. functio виконання, здійснення) призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм див. Функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.

Функціональний синтаксис 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантичне поле система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту.

Цілеспрямований асоціативний експеримент методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор визначає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).

Час граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.

Частини мови лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей.

Частотні словники словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів.

Школа естетичного ідеалізму мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Школа «слів і речей» мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

1


Похожие работы: