Реферат : Строки та судові витрати 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Реферат >> Государство и право


Строки та судові витрати




План

1. Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі;

2. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення;

3. Продовження строків досудового слідства;

4. Поняття і види судових витрат;

5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат.

Вступ

Справедливість кримінального процесу, забезпечення прав людини неможливі без дотримання встановлених законом строків на відповідну процесуальну дію. Вони дисциплінують суб’єктів кримінального судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу кримінально-процесуальну дію або без їх дотримання в кримінальному судочинстві виникнуть свавілля і хаос, масові порушення прав людини. Передбачені кримінально-процесуальним законом строки процесуальних дій мають надзвичайне значення в плані захисту особи від обвинувачення. Саме у зв'язку з цим міжнародно-правові акти з прав людини акцентують на дану обставину особливу увагу мiжнародного спiвтовариства. У п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (1950р.) передба­чено: «кожна людина при визначеннi її громадянських прав i обов'язкiв або при висуненнi проти неї будь-якого кримiнального обвинувачення має, право на справедливий i вiдкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, створеним вiдповiдно до закону». Тiєю ж статтею (п.3в) встановлено, що кожна людина, обвинувачена у вчиненнi кримiнального злочину, має право «мати достатньо часу i можливостей для пiдготовки свого захисту».

Як ми бачимо питанню процесуальних строкiв придiляється особлива увага з боку мiжнародних органiзацiй i мiжнародного спiвтовариства, тому українськi законодавцi повиннi прислуховуватися до думки цих органiзацiй, а також враховувати особливостi провадження по кримiнальним справам в нашiй країнi. В своїй курсовiй роботi я спробую розкрити поняття строкiв, їхнi види, особливостi, проблеми продовження строкiв.

Другою частиною моєї роботи є питання судових витрат, порядок i проблеми їх стягнення.

Стягнення судових витрат - не додатковий зaxiд покарання за вчинений злочин. Не є воно i цивiльно-правовим заходом, оскiльки ст'ягнення витрат вiдбувається не за договором чи цивiльно-правовим зобов'язанням. Пiд судовими витратами розумiють витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi, профiнансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.

Слiд враховувати i безпосередню причину їx виникнення: судові витрати виникають у результатi здiйснення кримiнального судочинства, а не в результатi злочину.

1. Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі;

Критерiй розумного строку - поняття суб'єктивне i залежить вiд того, яка справа розглядається. Європейська комiсiя з прав людини та Європейський суд з прав людини, вирiшуючи, чи виконано вимогу щодо розумного строку, бере до уваги тaкi фактори, як складнiсть справи, пiдхiд властей до її розгляду, особливi обставини, що можуть, виправдати продовження проuесу її розгляду. Разом з тим в однiй iз справ суд вiдхилив аргументи стосовно того, що брак персоналу та загальнi адмiнiстративнi проблеми є достатнім виправданням недотримання критерiю розумного строку. Європейський суд, не визначив час або перiод, який вважається необхiдним i справедливим часом для розгляду справи у судi, оскiльки це залежить вiд її складностi, вiд дiяльностi та поведiнки вcix суб'єктiв кримiнального процесу. Судочинство має бути справедливим, i вимога справедливостi, чесностi стосується вciєї про­цедури, в тому числi й часу, потрiбного для розгляду справи. На мовi міжнародних документiв розумний строк кримiнально-процесуальної дії - це той строк, який забезпечує надiйний захист законних iнтepeciв потерпiлої сторони, iнтepeciв правосуддя, а також забезпечує пiдоз­рюваному, обвинуваченому, пiдсудному i засудженому реальну можливicть використати вci передбаченi законом засоби захисту вiд обвинувачення ( 8; с.16 ).

В багатьох кpaїнax cвiту кримiнально-процесуальний закон не завжди детально регламен­тує строки виконання слiдчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повиннi виконуватися в розумнi строки. Таким чином, закон розраховує на високомо­ральнiсть i високу поряднiсть суб'єктiв судочинства, не спонукає їx до бюрократизму i фор­мальностi. Слiдчий в такому випадку не може пояснювати потерпiлому свою бездiяльнiсть в абсолютно простiй справi тим, що у нього ще є передбачений законом строк, а повинен дiяти швидко, щоб виправдати довiру закону як до розумної i порядної особи.

Правове поняття cтроків у кримiнальному процесi визачається тiєю роллю, яку вони виконують у регулю­ваннi процесуальної дiяльностi учасникiв процесу. Кож­нa норма процесуального закону є певною процесуаль­ною гарантiєю. В кримiнально-процесуальнiй науцi пiд процесуальними гарантiями розумiють передбаченi кримiнально-процесуальним законодавством засоби забезпе­чення досягнення завдань кримiнального судочинства i охорони прав та законних iнтepeciв ociб, якi беруть участь у ньому.

Встановленi правила про строки є нормами закону, пе­реконатись у цьому ми можемо проаналiзувавши змiст, мету та структуру тих кримiнально-процесуальних норм, до яких є вказiвка про додержання вiдповiдного строку.

Процесуальний строк обов'язково пов'язаний з якоюебудь процесуальною дiєю або сукупнiстю дiй. Це пояснюється тим, що строки в кримiнальному процесi застосо­вуються не iнакше як засiб регулювання процесуальних вiдносин, що складаються з окремих дiй осiб, якi беруть участь у процесi. Тому в бiльшостi випадкiв вимога щодо додержання строкiв визначається одночасно з вимогою про здiйснення самої дії.

Змiст будь-якої правової норми визначається метою, для досягнення якої її встановлено. У тих випадках, коли за­кон передбачає вимогу про додержання вiдповiдного строку з метою вiдповiдної правової норми є забезпечення своєчасності дiй вчинення тiєї чи iншої дiї. Наприклад, передбачаючи обов 'язок органу дiзнання, слiдчого, прокурора, судді або суду приймати заяви та повiдомлення, про здiйснений злочин або про злочин, який пiдготовлюють, та прийняти рiшення, закон ,має на меті забезпечити розгляд вiдповідним органом, кожного повiдомления і заяви про злочин. Встановлюючи у даному випадку строк, закон має на меті забезпечити своєчасний розгляд, заяви, чи повiдомлення. Забезпечуючи, пiдозрюваному право давати показання, закон встановлює обов'язок слiдчого або особи, яка провадить дiзнания, негайно допитати пiдозрюваного пiсля його затримання або обрання до нього запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту. Якщо неможливо провести допит негайн, то, пiдозрюваний повинен бути допитаний не пiзнiше двадцяти чотирьох годии пiсля йогo затримання (ч. 2 ст. 107 КПК). У даному разi строк повинен забезпечити своєчасний допит пiдозрюваного а також свочасну, перевiрку обставин, що були пiдставою для затримання особи. В цьому розумiннi строк допиту затриманого є однією з гарантiй його прав та законних iнтepeciв.

Отже, процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів спрямованих на забезпечення правильного здiйснення, по кожнiй кримiнальнiй справі завдань судочинства, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй. Цей висновок має принципове значення для правильного розумiнння i застосування кожної норми закону, яка мiстить вимогу про додержання визначеногo строку.

У кримiнальному процесi не всі процесуальнi, дiї регламентованi за допомогою строків. Haдмipнe регулювання процесу строками перешкоджатиме здiйсненню органами дiзнання, досудового слiдства, прокуратури та судом cвoїx функцiй. Ці мiркування обумовили рацiональне використання в кримiнальному процесі такого правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалiсть часу провадження бiльшостi слiдчих дiй (допиту, обшуку,виїмки тощо), в деяких випадках передбачаються альтeрнативнi строки ( три- і десятидобовий для вирішення питання про порушення кримінальної справи ) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки провадження розслідування і строки тримання під вартою при розслідуванні справи).

В iнших випадках в iнтересах найбiльш вдалого здiйснення завдань кримiнального судочинства, а також з метою охорони прав та законних ітересiв учасникiв процеcy в законi встановлені жорсткi та категоричнi строки для здiйснення визначених процесуальних дiй.

У кримiнально-процесуалъному правi є багато норм, якi за своєю, спрямованістю i юридичною природою близькi до норм, що встановлюють строки. Йдеться про норми закону, що містять вимогу негайногo здійснення тiєї чи iншої дiї, передбаченої законом. Вимоганегайності” є бiльш жорсткою, порiвняно зi строком, умовою здiйснення визначеної процесуальної дiї. В стадiї досудового слiдства закон вимагає негайного повiдомлення прокурора органом дiзнання про виявлений злочин i розпочате дізнання (ст. 103 КПК); допиту обвинуваченого (ст. 143 КПК); початку розслiдування по порyшенiй кримiнальнiй справi (ст. 113 КПК).

3азначенi вимоги закону зi строками об'єднує тe, що вони, як i строки, обмежують часом здiйснення тi чи iншi процесуалънi дiї.

Вiдмiннiстъ їх вiд строкiв полягає в тому, що вони встановлюють визначений перiод часу i потребуютъ, мiнiмальної перерви в часi мiж рiзними процесуальними дiями. Ця вiдмiннiсть не перешкоджає розглядати вимоги негайного здiйснення тих чи, iнших дiй як однорiднi процесуальнi строки.

Аналiз процесуальних строків щодо їх безпосередньої спрямованостi дає пiдстави для такого подiлу:

1) строки, як гapaнтії швидкостi судочинства;

2) строки, як гарантiї прав та законних iнтересiв учасникiв процесу;

3) строки, як гарантiї здiйснення прокурорського нагляду за додержанням законiв при провадженнi розслiду­вання ( 7; с.186 ).

Цей подiл деякою мiрою є умовним. Встановленi в законі строки, як і iншi процесуальнi гарантiї маютъ бага­тостороннiй характер i залежно вiд того, в якому аспектi їx розглядати можуть бути вiдесенi до того чи iншогo виду гарантiї. Нaприклад, строки, спрямованi на забезпечення швидкостi вирiшення кримiнальної справи можна розглядати як гарантiї прав та законних iнтересiв обвинуваченого, потерпiлого та iнших учасникiв процесу. Встановленi законом строки розгляду суддею скарги на постанову органу дiзнання, слiдчого, прокурора про закриття справи (не пiзнiше п'яти днiв, а у разi складності справи - десяти днiв з дня надходження закритої справи до суду тaкож спрямованi на забезпечення не тiльки законних прав та iнтересiв заiнтересованої особи, а й додержання при провадженні по справi основних принципiв кримiнального процесу: законностi, справедливостi, здiйснення правосуддя виключно судом, всебiчного, повного й обєективного дослiдження обставин справи, тощо.

До першого виду процесуальних строків, тобто гарaнтiй швидкоcтi здiйснення завдань кримiнального судочинства, слiд вiднести строки вирiшення питання про порушення кримiнальної справи, здiйснення окремого доручення і вибору обвинуваченим захисника, провадження дiзнання та досудового слiдства, розгляд прокурором справи, яка надiйшла йому з обвивувальним висновком, вирiшення питання про визвання обвинуваченого до суду при попе­редньому розглядi справи суддею, оскарження вирокiв.

Гарантiями прав та законних iнтересiв учасникiв про­цесу служать строки затримання i допиту пiдозрюваного, застосування до пiдозрюваного примусових засобiв до пред'явлення обвинувачення i допиту обвинуваченого тримання обвинуваченого пiд вартою, розгляд скарг, заяв про вiдводи, вручення обвинуваченому копiї обвинувальвого висновку (другий вид процесуальних стpоків).

До третього виду процесуальних строків - гарантiй здійснення, прокурорського нагляду за додержанням законів при проваджені розслідування - можна віднести строки повiдомлення прокурора по виявленому злочину i початку дiзнання i досудового слiдства, направлення йому копiй постанов про порушення кримiнальної справи, прийняття слiдчим справи до свого провадження повiдомлен­ня прокурора про затримання особи.

Такий розподiл встановленних кримiнально-процесуальним законом строків найбiльш точно вiдображає їх юридичну природу.

Важливо не тiльки пpавильно, а й швидко розглянути кри­мінальну справу i своєчасно виконати прийняте рiшення.

Одним iз засобiв забезпечення достатньо швидкого судочинства є встановлення процесуальних строків його провадження.

Процесуальний строк у широкому розумiннi - це встановлений час для здiйснення вiдповiдних процесуальних дiй.

Розслiдування починається тiльки пiсля порушення кримiнальної справи, проте як виняток до порушення кримiнальної справи дозволяється провадження однiєї слідчої дiї-огляду мiсця подiї.

В юридичнiй лiтературi неодноразово обговорювалось питання щодо доцiльностi законодавчого дозволу виконувати до порушення, кримiнальної справи не тiльки огляд мiсця подiї, а й iншi слiдчі дiї накладення арешту на кореспонденцiю та зняття iнформацiї з каналiв зв'язку, освiдування, призначення експертизи тощо. Однак цю проблему в законодавчому порядку в повному обсязi ще не вирiшено, хоч практика наполягає на цьому.

У червнi-липнi 2001 р. Верховна Рада України вiдповно до Програми правової реформи прийняла проекти законів, якими внесено iстотнi змiни та доповнення до КПК Украї­ни. Наприклад, ст. 187 КПК, яка регулює питання накладання арешту на кореспонденцiю i зняття iнформaцiї з каналів зв'язку, було змiнено вiдповiдно до потреб практики.

Kpiм того, КПК доповнено новою нормою (ст. 187'), що визначає процесуальний порядок огляду i виїмки кopeспонденцiї та дослiдження iнформацiї, знятої з кaнaлiв зв'язку. Згiдно з цими новелами тепер зазначену слчу дiю з метою запобiгти злочину може бути застосовано до порушення кримiнальної справи.

Велике значення на початку розслiдування має акт прийняття справи до свого провадження. Якщо в aктi порушення кримiнальної справи є рiшення компетентного державного органу щодо початку розслiдування, то саме акт прийняття справи до свого провадження є тим документом, що визначає, який саме орган здійснюватиме судове провадження. У бiльшості випадкiв тiльки пiсля прийняття справи вiдповiдним органом, до свого провадження і починається розслідування.

2. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення;

В багатьох кpaїнax cвiту кримiнально-процесуальний закон не завжди детально регламен­тує строки виконання слiдчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повиннi виконуватися в розумнi строки. Таким чином, закон розраховує на високомо­ральнiсть i високу поряднiсть суб'єктiв судочинства, не спонукає їx до бюрократизму i фор­мальностi. Слiдчий в такому випадку не може пояснювати потерпiлому свою бездiяльнiсть в абсолютно простiй справi тим, що у нього ще є передбачений законом строк, а повинен дiяти швидко, щоб виправдати довiру закону як до розумної i порядної особи.

Кримiнально-процесуальне законодавство України повинно максимально орiєнтувати слiдчих, дiзнавачiв, прокурорiв i суддiв на аналогiчну поведiнку, разом з тим враховувати ментальнiсть нашого народу i бути реальним.

Розглянемо, чи дотримуються в Україні строки, передбаченi КПК, при розслiдуваннi i судовому розглядi кримiнальних справ, чи є цi строки «розумними» для забезпечення прав i свобод людини. Вiдповiдно до Закону України вiд 15 грудня 1992 р. «Про статус суддiв» (ст. 6) останнi зобов'язанi при здiйсненнi правосуддя дотримуватися Конституції та законiв України, забезпечувати повний, всебiчний та обєктивний розгляд судових справ з дотриманням вста­новлених законом cтpoків. На необхiднiсть своєчасного та якiсного розгляду судових справ звернув увагу суддiв Пленум Верховного Суду України вiд 1 квiтня 1994 р. 3 «Про строки розгляду судами України кримiнальних i цивiльних справ». У п. 1 постанови пiдкреслено, що навмисне порущення процесуального закону чи несумлiннiсть, якi спричинили несвоєчасний розгляд i тяганину при розглядi справ та iстотно обмежили права i законнi iнтереси громадян, слiд розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професiйних обов'язкiв суддi ( 3; пункт 1 ).

Як передбачає ст. 2 КПК,. завданням кримiнального судочинства є швидке i повне розкриття злочинiв, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до вiдповiдальностi i жоден невинний не був покараний.

Кримiнально-процесуальним законодавством регламентуються строки розгляду заяв i повiдомлень про злочини, провадження дiзнання, розслiдування справ, тримання обвинуваче­ного пiд вартою, вiддання його до суду, призначення справи до розгляду, ознайомлення з протоколом судового засiдання, призначення cправ до розглядув в касацiйнiй iнстанцiї та проведення ряду iнших дiй. Зокрема, вiдповiдно до вимог ст. 97 КПК прокурор, слiдчий, орган дiзнання або суддя зобов'язанi приймати заяви і повiдомлення про вчиненi або пiдготовлюванi злочини i не пiзнiше триденного строку винести вiдповiдне рiшення. Коли необхiдно перевiрити заяву або повiдомлення про злочин до порушення справи, така перевiрка здiйснюється про­курором, слiдчим або органом дiзнання в строк не бiльше десяти днiв шляхом вiдiбрання пояснень вiд окремих громадян чи посадових осiб або витребування необхiдних документiв.

На перший погляд три та десять днiв достатнi для розв'язання питань, пов'язаних з порушенням кримiнальної справи. Але це тiльки на перший погляд. Даний закон не враховує реалiй життя. В багатьох випадках заяви про злочини, особливо господарчi, фiнансовi, вима­гають грунтовних ревiзiй, аналiзу господарчої дiяльностi. Для їx проведення потрiбнi мiсяцi. Iнодi документи, необхiднi для розв'язання питання про пiдставнiсть чи безпiдставнiсть заяви про злочин, потрiбно витребувати з iнших peгіонів, iнших країн. Все це вимагає часу i терпiння, розумного пiдxоду.

Згiдно iз ст. 108 КПК у справi про злочин, що не є тяжким, дiзнання провадиться у строк не бiльше десяти днiв, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. При чому цей строк є остаточним i не може бути продовженим. У вказаний час органи дiзнання зобов'язанi вжити необхiдних оперативно-розшукових заходiв з метою виявлення всix ознак злочину i вcix осiб, що його вчинили; до виявлення cвідків i потерпiлих осiб, причетних до вчинення злочину, встановлення мiсць зберiгання предметiв i документiв, важливих для слід­ства i суду, вправi затримати пiдозрюваного у вчиненнi злочину, провести його допит, а оскiльки пiдозрюваний має право на захисника, то забезпечити виконання закону в цiй частинi. У зв'язку з тим, що строки для розгляду заяв i повiдомлень про злочини та проведення дiзнання дуже стислi, на практицi вони нерiдко порушуються. Бiльш того, iнодi затримуються особи, непричетнi до вчинення злочину, помiщаються в iзолятори тимчасового тримання, а, отже, незаконно позбавляються волi. Всупереч вимогам ст. 106 КПК протоколи про затримання таких осiб не завжди складаються. Все це призводить до порушення прав i свобод людини i громадянина.

3гiдно з ч. 1 ст. 120 КПК досудове слiдство у кримiнальних справах повинно бути закiнчено протягом двох мiсяцiв. У цей строк включаєтъся час з моменту порушення кримiналъної справи до направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходiв медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справi.

Строки, встановленi КПК обчислюються годинами, добами (днями) i мiсяцями. При обчисленнi строкiв не беруться до уваги, той день, i та година, вiд яких почи­наєтъся строк. При обчисленнi строку добами, строк закi­нчуєтъся о 24 годинi останньої доби. Якщо вiдповiдну дію належить провести в органах дiзнання, досудового слiдства або в судi, то строк закiнчується у встановлений час закiн­чення робочого дня в цих установах.

При обчисленнi стpокiв мiсяцями строк закiнчується у вiдповiдне число останнього мiсяця.

Переважна бiльшiсть встановлених у кримiнально-процесуальному законі строкiв обчислюється добами, особливо на стадіях порyшення кримінальної справи та досудового слiдства. Наприклад, при порyшеннi кримiналъної справи орган дiзнання i слiдчий зобов' язaний не пiзнiше доби направити прокуроровi копiю постанови про порушення кримiнальної справи та прийняття її до свого провадження або про відмову в порyшенні такої справи (п. 2 ст. 100 КПК).

У деяких випадках закон встановлює негайний i погодинний строк для вчинення певнoї процесуалъної дiї. Такий строк, наприклад, встановлений для розшуку обвинуваченої особи, яку розшукували i щодо якої обрано як запобiжний захiд тримання пiд вартою. При затриманнi такого обвинуваченогo орган розшуку негайно доповiдає про це прокуроровi за мiсцем затримання. Прокурор зобов' заний в таких випадках протягом двадцяти чотиръох гoдин перевiрити чи дiйсно затриманий є тiєю особою, яка розшукується, i, впевнившись у наявностi законних пiдстав для apeштy, дає санкцiю на вiдправлення заареш­тованого етапом до мiсця провадження слiдства (ч. 3 ст. 139 КПК). В такому самому порядку проводиться допит пiдозрюваного, якщо до ньогo було обрано запобiжнпий захiд у виглядi взяття пiд варту, а при неможливостi негайного допиту - не пiзнiше двадцяти чотирьох годин пiсля затримання (ч. 2 ст. 107 КПК).

Стаття 89 КПК, яка встановлює взагалi порядок обчислення строків при провадженнi по кримiнальнiй справi, мiстить вказiвку щодо обчислення cтpoків, закiнчення яких припадає на неробочий день - останнiм днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закiнчення строку, який обчислюється мiсяцями, припадає на той мiсяць, який не має вiдповiдногo числа, то строк закiнчується в останнiй день цього мiсяця.

Необхiдно додати, що строк не вважається пропущеним якщо скаргу або iнший документ здано до закiнчен­ня строку на пошту, а для ociб, що тримаються пiд вартою, якщо скаргу або iнший документ зданоміністрацiї мiсця досудового ув'язнення.

У кримiнально-процесуальних нормах, якi встановлюютъ строк для виконання певної дiї, часто вказується певний момент, який необхiдно враховувати при обчисленні cтpoкiв. Наприклад, якщо проводити допит обвинуваченого негайно немає можливостi, то вiн повинен бути допитаний не пізнiше доби пiсля пред'явлення йому обвииувачення (ч. 1 ст. 143 КПК). При застосуваннi запобiжного заходу до пiдозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пiзніше десяти дiб з моменту застосування запобiжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'яв­лено запобiжний захiд скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пiзнiше двox днів з моменту винесення слiдчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого i в будь-якому разi не пiзнiше дня явки обвинуваченого або його приводу(ст. 133 КПК).

Визначення в подiбних випадках моменту для обчис­лення строку обмежує та не усуває дiю загального поряд­ку, обчислення строкiв. Навпаки, цей момент є необхiдним похiдним положенням для правильного обчислення даного конкретного строку, оскiльки він дає можливiсть чітко й точно визначити час чи добу, з якої необхiдно обчислювати строк.

Наприклад, при обчисленнi строку допиту пiдозрюваного не враховується той час, пiд час якого проведено за­тримання, при обчисленнi строку пред'явлення обвинувачення враховуються ті доби, пiд час яких винесено поста­нову щодо притягнення як обвинуваченого тощо. В першому випадку обчислення строку починається з поточного часу, в другому - з наступної доби.

3. Продовження строків досудового слідства;

Як уже зазначалося, досудове слiдство по кримiналь­них справах повинно бути закiнчене не пiзнiше як у дво­мiсячний строк.

Зазначений строк слiдства є умовно максимальним. Це означає, що провадження по будь-якiй кримінальнiй справi повинно бути закінчено у встановлений строк за наявностi для цього реальної можливостi. Однак за необхідностi слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову щодо продовження строку досудового слідства і передати її прокурору, який за законом має право вирiшити це питання. Отже, встановленi законом строки провадження досудового слiдства мають умовний характер. Встановлюючи їх, законодавець зобов'язує слiдчого на максимально швидке закiнчення справи, не виключаючи, однак, можливостi проведення слiдства в окремих випадках i в довшi строки. Проці окремі випадки йдеться у частинах 2-4 ст. 120 КПК.

До трьох мiсяцiв може бути продовжений строк досудового слiдства районним, мiським прокурором, вiйськовим прокурором apмiї, флотилiї, з'єднання, гарнiзону та пlрирiвняних до них прокурорiв у разi неможливостi закiнlчення розслiдування протягом двох мiсяцiв. Час озна­йомлення обвинуваченого та його захисника з матерiалами кримiнальної справи при обчисленнi строку досудовогo слiдства не враховується.

В особливо складних випадках строк досудового слiдства може бути продовжений прокурором Автономної Респуб­лiки Крим, прокурором областi прокурором м. Києва, військовим прокурором округу, флоту i прирiвняних до них прокурорiв або їx заступниками на підставі мотивованої постанови слiдчого - до шести мiсяцiв.

Далi продовжувати строк досудового слiдства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор або його заступники.

При поверненнi судом справи для провадження додаткового слiдства, а також при вiдновленнi закритої справи строк додаткового слiдства встановлює прокурор, який здiйснює нагляд за слiдством, в межах одного мiсяця з моменту прийняття справи до свого провадження. Продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Однак правила продовження строків досудового слiдства нe поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебiг строку слiдства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

На практицi виникає багато спiрних питань щодо законності та конституцiйностi порядку продовження строк­у досудовогo слiдства. Тому суб'єкт права на конститyцiй­не подання - Верховний Суд України - звернувся до Конститyцiйного Суду Укрaїни з клопотанням щодо кон­ституцiйностi положень ст. 120 КПК, оскiльки фактич­но граничнi строки досудового слiдства ст. 120 КПК Ук­рaїни не визначено, а тому виникає питання, протягом, якого часу може проводитися досудове слiдство.

У листi Голови Верховної Ради України до Конститyцiйного Суду України зазначається, що з огляду на те, що продовження строку досудового слiдства понад шість мiсяцiв може здiйснюватися лише у виняткових випад­ках та у разi вчинення особливо небезпечних злочинiв тiльки Генеральним прокурором України або його заступ­ником, а також те, що ст. 55 Конститyцiї Укрaїни вста­новлює можливiсть оскарження до суду такого рішення найвищих посадових осiб opгaнів прокуратури, можна зробити висновок, що положения ч. 3 ст. 120 КПК Украї­ни вiдповiдають Конститyцiї Укрaїни.

Глава Адмiнiстрацiї Президента Укрaїни за доручен­ням Президента Укрaїни повiдомив Конституцiйний Суд України про те, що застосування ч. 3 ст. 120 КПК України не суперечить статтям 8, 55, 64 Конституцiї України, оскiльки забезпечується обов'язком органу дiзнання, слiдчого, прокурора i суду додержувати конституцiйнi вимоги, якi гарантують громадянам доступ до правосуддя i судовий захист, ураховуючи також положення мiжна­родно-правових aктів, що закрiплюють право кожного на розгляд його справи в розумнi строки i без невиправданої затримки (п. 1 ст.6 Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод, пiдпyнкт с п. 3 ст. 14 Мiжнародногo пакту про громадянськi i полiтичнi права).

Miністерство юстицiї Укрaїни, Генеральна прокурату­ра України, Служба безпеки Україии, Мiнiстерство внутрiшнiх справ України, податкова мiлiцiя Державної податкової адмiнiстрацiї України, Центр порiвняльного права при міністествi юстицiї Укрaїни вважають, що положення ч. 3 ст. 120 КПК України є конститyцiйними. Однак Спiлка aдвoкaтiв України дiйшла протилежного висновку. Немає єдиної точки зору щодо конституцiйностi цiєї норми Закони i серед науковцiв.

Предметом розгляду Конституцiйним Судом України у цiй справi є перевiрка на вiдповiднiсть Конституції України (конституцiйностi) положень ч.3 ст. 120 КПК України щодо невизначеностi граничного строку досудового слідствa, вирiшуючи якi Конституцiйний Суд Укрaїни виходить з такого, що вiдповно до п. 14 ч. 1 СТ. 92 Конституції України судочинство, органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, оpгaнів дiзнання i слiдства, a відтaк i строки досудового слiдства визначаються виключно законами.

У КПК України цi строки встановлено ст. 120, яка як зазначалося, передбачає, що досудове слiдство повинно бути закiнчено протягом двох мiсяцiв i продовжено до трьох i шести мiсяцiв. Далi продовжувати строк досудового слiдства можливо лише у виняткових випадках.

Отже, законом встановлено загальне правило - досу­дове слiдство повинно бути закiнчено протягом двох мiсяцiв, а продовження цього строку є винятком з цього правила. Додержання cтpoків слiдства є однiєю з умоввиконання завдань швидкогo i повного розкриття злочинів.

Строки досудовоro слiдства вiдповiдно до мiжнародних договоpiв України повиннi бути розумними. Статтею 14 Мiжнародного пакту про громадянськi і політичнi права 1966 року передбачено, що кожен має право при розглядi будь-якого пред'явлевого йому Кримiнальногo обвинува­чення бути судимим без невиправданої затримки (пiдпункт „с” пункту 3).

Згiдно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодo його цивiльних прав та обов'язкiв або при встановленнi обгрунтованостi будь-якого кримiнальногo обвинувачення, висунутого проти ньогo, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку неза­лежним i безстороннiм судом, встановленим законом.

Поняття „розумний строк досудовогo слiдства є оцiночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретно­му випадку з огляду на сукупнiсть ycix обставин вчинення i розслiдування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слiдства залежить вiд багатьох чинників, включаючи обсяг i складнiсть справи, кiлькiсть слiдчих дiй, число потерпiлих та свiдкiв, необхiднiсть проведення експертиз та отримання висновкiв тощо.

Однак за будь-яких обставин строк досудового слiдства не повинен перевищувати меж необхiдностi. Досудове слiдство повинно бути закiнчено у кожнiй справi без порушення права на справедливий судовий розгляд i права на ефективний засiб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод.

Отже, пiдстав для визнання таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (неконститyцiйним), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливість продовження стро­ку досудового слiдства лише у виняткових випадках не­має, тому Конституцiйний Суд України вирiшив визнати такими, що вiдповiдають Конституцiї України (є консти­туцiйними), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливiсть продовження строку досудового слiдства лише у виняткових випадках.

Для продовження строку слiдства слiдчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхiднiсть одночасного продовження строку слiдства й тримання обвинуваченого пiд вартою, складається єдина постанова Про порушення клопотання про продовження строку досудового слiдства й утримання обвинуваченого пiд вартою. Така постанова повинна вiдповiдати вимогам ст. 130 КПК, а також положенням вiдомчих aктів щодо цього питання.

Продовження строку розслiдування необхiдно вирiшyвати у вiдповiдних iнстанцiях завчасно, оскiльки для вирiшення цього питання потрiбен час не тiльки начальнику слiдчого пiдроздiлу, а й прокуроровi.

Щодо трактування закону про продовження строків розслiдування серед правознавцiв та практичних прaцiвникiв виникають певнi розбiжностi. Деякi автори вважа­ють, що при вирiшеннi питання щодо продовження стро­ку слiд виходити iз загальної тривалостi використаного на розслiдування по справi часу, за винятком того перiоду, коли справа перебуває у прокурора i в судi чи в apxiвi у зв'язку з її закриттям.

Враховуючи це, необхiдно визначати, до якого проку­рора слiд звертатися iз клопотанням щодо продовження строку розслiдування. О. Я. Дубинський зазначав, що якщо в законi вказується те, що певнi процесуальнi дії повиннi бути виконанi на загальних пiдставах”, то при цьому мається на увазi неускладнена, початкова для правовідносин, що розглядаються, ситуацiя. Якби законодавець вважав за необхiдне встановити ший порядок про­довження строку досудового слiдства, при якому враховувався б i той строк, що був затрачений на розслiдування по справi, до її направлення до прокурора чи закриття, він би обумовив це прямо в законi. В цьому переконує i порівняння з нормою, в якiй встановлено процедуру продовження строку тримання пiд вартою (частини 1-2 ст. 156 КПК), де вказано, що тримання пiд вартою при розслiдуваннi злочинiв у кримiнальних справах не може тривати бiльше двох мiсяцiв. Проте цей строк може бути пIродовжений.

У разi, якщо в указаний строк розслiдування справи закiнчити неможливо, а пiдстав для скасування чи замi­ни запобiжного заходу на бiльш м'який немає, вiн може бути продовжений:

1) до чотирьох мiсяцiв - за поданням, погодженим з прокурором, який здiйснює нагляд за додержанням заксонiв органами дiзнання i досудового слiдства, або самим прокурором, суддею того суду який винiс постанову про застосування запобiжного заходу;

2) до дев'яти мiсяцiв - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора Укрaїни, прокурором Автономної Республiки Крим, областi, мicт Києва i Севастополя та прирiвняних до них прокурорiв, або са­мим цим прокурором у справах про тяжкi й особливо тяжкi злочини, суддею апеляцiйного суду;

3) до вiсiмнадцяти мiсяцiв - за поданням, погодже­ним з Генеральним прокурором України, його заступниксом, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкi злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, якщо розслiдування справи у повному обсязi в указанi строки закiнчити неможливо i за вiдсутностi пiдстав для змiни запобiжного заходу, проку­рор, який здiйснює нагляд за виконанням законiв при провадженнi розслiдування у данiй справi, має право дати згоду про направлення справи до суду в частинi доведеного обвинувачення. У цьому разi справа в частинi нерозслідуваних злочинiв чи епiзодiв злочинної дiяльностi з додержанням вимог ст.26 КПК видiляється в окреме провадження i закiнчується у загальному порядку.

Строк тримання пiд вартою oбчислюється з моменту взяття пiд варту, а якщо взяттю пiд варту передувало затрмання пiдозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання пiд вартою включаєтьcя час перебування ocоби на стaцiонарному експертному дослiдженнi у психiатричій медичнiй установi будь-якою типу. У разi повторного взяття пiд варту особи у тiй самiй справі, а також по приєднаній до неї або видiленiй з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання пiд вартою обчислюється із урахуванням часу тримання пiд вартою рaнiше.

Строк тримання пiд вартою пiд час досудового слiдства закiнчуєтъся в день надходження справи до суду проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матерiалами кримiнальної справи при обчисленi строку тримання під вартою як, запобiжного заходу не враховується. У разі відкликання справи iз суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебiг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненнi судом справи прокуророві на дoдaткове розслiдування строк тримання обвинуваченого niд вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору i не може перевищувати двох мiсяцiв. Подальше продовження зазначеного, строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого пiд вартою до направ­лення справи суду в порядку i в межах, встановлених ст. 156 КПК.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу передбаченого КПК i якщо цей строк не продовжено у встановленому порядку орган дiзнання, слiдчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-пiд варти.

Начальник мiсця досудовоro ув язнення зобов'язаний негайно звільнити з-пiд варти обвинуваченогo, щодо якого постанова суддi про продовження строку тримання під вартою на день закінчення стpoкiв тримания пiд вартою передбачених частинами 1, 2, 6 ст. 156 КПК, не надiйшла.

При цьому він направляє повiдомлення особi чи органу, у провадженнi яких перебуває справа та вiдповiдному прокурору, який здiйснює нагляд за розслiдуванням.

З урахуванням вищевказаних обставин, в законі встановлено певні строки дiзнання та досудового слiдства. Передбачається i спеціальний порядок продовження строків розслiдування для випадкiв, якщо його вдається провести у вiдведений законом для цього час. Разом із цим нереально було б встановити в законi максимально чіткі строки розслiдування, чи, навпаки, чiтко його обмежити, оскільки досудове слiдство повинно тривати доти , доки зiбранi матеріали не дозволять дiйти однозначного висновку, щодо єдино допустимої форми закiнчення досудового слiдства. Тому є, неточним вислiв, що „ закон вста­новлює максимальні строки досудового слідства”. У цьому разi недоцiльно, змiшувати строки розслiдування та строки тримання пiд вартою, для яких кримiнально-процесуальна межа встановлена до 18 мiсяцiв (максималь­на). Iз закiнченням цього часу обвинувачений пiдлягає негайному звiльненню, а розслiдування може продовжуватись, оскiльки закон не встановлює максимального строку розслiдування по кримiнальнiй cnpaвi.

4. Поняття і види судових витрат;

Пiд судовими витратами розумiють витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi, профiнансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави ( 7; с. 195 ).

При віднесені тих чи iнших витрат, до судових варто виходити з правової сутності даного процесуального iнституту. Стягнення судових витрат - не додатковий зaxiд покарання за вчинений злочин. Не є воно i цивiльно-правовим заходом, оскiльки ст'ягнення витрат вiдбувається не за договором чи цивiльно-правовим зобов'язанням. Наприклад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає з заподiяння шкоди, вiдповiднi суми стягуються з особи, що заподiяла шкоду. У кримiнаьному процесi витрати, що належать до судових витрат, стягуються не тiльки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого, при стягненнi суд керується кримiнально-процесуальними нормами, а не цивiльними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримі­нально-процесуальних вiдносин як одного з видiв влад­них вiдносин.

Має значення i те, хто понiс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесенi opгaнaми дiзнання, досудового слiдства i судом. Тому суми, що стягуються вiдповiдно до ст. 93 КПК за оплату працi адвокaтa як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спецi­альною iнструкцiєю про оплату прaцi aдвокатів

Hapeштi, слiд враховувати i безпосередню причину їx виникнення: судові витрати виникають у результатi здiйснення кримiнального судочинства, а не в результатi злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по данiй справi, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим бiльше, що не завжди обраний слiдчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в пiдставах (безпосереднiх причинах) виникнення витрат визначає вiдмiннiсть судових витрат вiд iнших сум, що пiдлюгають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримiнального процесу iснyє кiлька пiдходiв до визначення поняття судових ви­трат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визна­чає поняття «судові витрати: це витрати на кримiналъ­но-процесуальне провадження, вiдшкодування яких по­кладається на певних учасникiв процесу.

Інші автори розумiють пiд судовими витратами витрати зі збирання i дослiдження доказiв. Безперечно, судовi витpати виникають у кримiнальному судочинствi в резульаті дiяльностi учасникiв кримiнального процесу, спрямованої на розкриття злочинiв. Вiдомо, що кримiнальний процес - найбiльш значна частина цiєї дiяльностi, ос­кiльки в ньому беруть безпосередню участь не тiльки свiдки, потерпiлi, донятi, експерти, спецiалiсти, перекладачi, а й працiвники opгaнів дiзнання, слiдчi, прокурори, суддi, адвокати тощо, отже, відповiдно до запропонованого формулювання до судових витрат повиннi бути вiднесенi ви­трати вcix цих осiб зі збирання i дослiдження доказiв, що супоречить чинному законодавству. Адже ст.91 КПК відносить до судових витрат лише суворовизначену частину витрат, що виникають у результатi кримiнально-процесуальної дiяльностi, зокpeмa суми, витрачені на зберiгання пересилання і дослідження речових доказів.

Протилежну позицiю з цього питання займає i Л. Kpyгліков, який вважає, що в судовi витрати можуть бути включені „лише тaкi витрати по кримiнальнiй справi, що являють собою винагороду чи компенсацiю витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слiдства чи судом для надання допомоги в процесi збирання, дослiдження й оцiнки доказiв”. Biн розглядає судові витрати як реально понесені витрати фiзичних i юридичних осiб, а також як винагороду за вiдволiкання вiд звичайних занять.

На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перерахованi в законi мaтepiальнi витрати, понесенi органами дiзнання, досудового слідства i судом, що можуть бути стягненi з винного.

Отже, судовi витрати - це юридичне поняття, межi якого встановлюються кримiнально-процесуальним пра­вом. Вiднесення до них витрат, пов'язаних з провадженням у кримiнальнiй cпpaвi, але не передбачених статтями 91-93 КПК, недопустимо.

Cтаття 91 КПК передбачає, що судовi витрати складаються:

1) iз сум, що виданi чи мають бути виданi cвкaм, потерпiлим, експертам, спецiалiстам, перекладачам i понятим;

2) iз сум, витрачених на зберiгання, пересилання i дослiдження речових доказiв;

3) iншi витрати, що їх зробили органи дiзнання, досудового слiдства i суд при провадженнi у данiй справi.

Виходячи з положения інструкцiї Про порядок i роз­міри вiдшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органiв дiзнання, досудового слiдства, прокуратури, суду або до opгaнів, у провадженнi яких перебуваютъ справи про адмiнiстративнi правопорушення, та виплати державним науково-дослiдним уставо­вам судової експертизи за виконання їx працiвниками функцiї експертiв i спецiалiстiв до сум, що виданi i мають бути виданi cвідкам, потерпiлим, експертам, спецiалістам, перекладачам i понятим, слiд вiдносити:

1) їx витрати по явцi до вiдповiдних органiв та посадових осiб;

2) неодержанi доходи у виглядi заробiтної платнi;

3) неодержaнi прибутки цими особами, якi не є робiтниками чи службовцями.

Свiдки, потерпiлi, зaконнi представники потерпiлих, експерти,спецiaлiсти, перекладачi та поняті, які викли­каються до особи, що провадить дiзнання, слідчого, про­куратури, суду або до органу, в провадженнi якого пере­буває кримiнальна справа, для дачi показань, висновкiв, переклaдiв, участі в npоведеннi слiдчої дiї, судовому розгляді по цiй справi, мають право на вiдшкодування понесених ними витрат по явцi (вapтicть проїзду до мiсця ви­клику i назад, витрати по найму житлового примiщения, добовi).

Перекладачам, а також особам, якi виконують функцiї експертiв чи спецiaлiстiв не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їx занять у межах вiд 20 до 30 вiдcоткiв неоподатковуваного мінімуму дoxoдiв громадян за день. Витрати, пов'язанi із явкою до opгaнiв дiзнання, досудового cлiдства, npокуратури або суду, вiдшкодовуються в розмiраx, передбачених законодавством для вiдряджених пpaцiвникiв.

Розмiр винагороди експерта або спецiалiста, який ви­конує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно вiд його квалiфiкaцiї та складності завдання у межах вiд 3 до 5 вiдcoткiв неоподатковуваного мiнiмуму дoxoдiв громадян за годину роботи.

У разi проведення судової експертизи особливої складності розмiр винагороди збiльшується на 25 вiдсоткiв.

Перекладачам залежно вiд ix квалiфiкацiї та складностi роботи встановлюються такі розмiри винагoроди:

за письмовi переклади - вiд 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знакiв);

за уснi переклади - вiд 3 до 5 вiдcотків неоподатковуваного мінімуму доходiв громадян за годину роботи.

Переклади з рiдкiсних мов, з письмовою в'язю, своєю графiкою, iєроглiфами, клинописом, а також зi стародавнiх мов, так само, як i переклади на iноземнi мови, що вiднесені до рiдкiсних мов, якi мають писемнiсть в'яззю, свою графiку, написанi iєроглiфами, клинописом, оплачуються зі збiльшенням ставок на 25 вiдсоткiв.

Виплати винагороди за вiдрив вiд звичайних занять i за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постановi (ухвалi) зазна­чаються вихiднi данi для визначення суми винагороди конкретний розмiр винагороди у межах норм, зазначе­них у цiй інструкції та час, затрачений, особою у зв'язку з явкою за викликом i на виконання даного їй завдання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" встановлені такі норми:

Підлягають відшкодуванню витрати на проїзд ( включаючи перевезення багажу ) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що надаються у готелях ( прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття, білизни ), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більше як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїзді; на користування у готелях холодильником і телевізором; на комісійні у разі обміну валюти; витрати на проїзд у м'якому вагоні, в каютах, що оплачуються за 1-4 групою тарифних ставок, на суднах морського флоту, в каютах 1 і 2 категорії на суднах річкового флоту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу.

Граничні норми добових виплат по Україні становлять 6 гривень. Працівників, що направляються у відрядження за кордон, забезпечують коштами у національній валюті країни, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті як аванс на поточні витрати у розмірах, обумовлених реальними потребами в країні перебування згідно із встановленими нормами.

При цьому встановлюються такі норми виплат відповідно добових та за оренду житла ( у гривнях ):

Азербайджан 49 до 274

Бельгія 160 до 684

Білорусь 40 до 274

Болгарія 105 до 358

Велика Британія 160 до 653

Греція 160 до 568

Грузія 40 до 274

Данія 160 до 442

Естонія 80 до 295

Ізраїль 152 до 484

Іспанія 141 до 421

Італія 116 до 632

Канада 120 до 463

Китай 112 до 484

Латвія 80 до 421

Литва 80 до 421

Мексика 116 до 253

Молдова 40 до 274

Нідерланди 147 до 421

Німеччина 160 до 484

Новегія 139 до 442

Польша 105 до 400

Португалія 145 до 358

Росія 61 до 274

Словенія 120 до 358

США 141 до 600

Туркменістан 49 до 274

Угорщина 109 до 379

Україна 6 до 50

Франція 160 до 526

Чехія 97 до 400

Швейцарія 160 до 421

Швеція 160 до 505

Японія 160 до 884

Виходячи із вказаних нормативів, мають відшкодовуватися і кошти, затрачені учасниками в разі виклику до правоохоронних органів у межах України та із-за кордону ( 4 ).

Вiдшкодування витрат (вартiсть проїзду до мiсця виклику i назад, витрати, пов'язанi з найманням житлового при­мiщення, добовi) вiйськовослужбовцям, якi викликаються до органу дiзнання, досудового слiдства, прокуратури, або суду як свiдки, потерпiлi, законнi представники по­терпiлих, експерти, спецiалiсти, перекладачi та понятi, провадиться на вимогу вiйськових частин за встановлеми нормами. Особисто вiйськовослужбовцям нiякi витрати не вiдшкодовуються. ­

Науково-дослiднi установи експертизи Мiнюсту проводять судову експертизу з кримiнальних справ за paxyнок коштiв, передбачених у Державному бюджетi України на вiдповiдний piк на проведення судових експертиз. Bapтість проведення експертиз, що призначаються за кримiналь­ними справами, та дослiджень за матерiалами кримiналь­них справ, що призначаються органами дiзнання, досудо­вогo слiдства та суду, визначається вiдповiдно до нормативної вapтoстi однiєї експертогодини у науково-дослiд­них установах судової експертизи Мiнюсту.

У разi виклику працiвника науково-дослiдної установи судової експертизи Мiнюсту органами дiзнання, досудового слiдства чи суду для виконання функцiй спецiалiста, передбачених статтями 128' i 270' КПК, заробiтня плата за час виконання зазначених функцiй i витрати на вiдрядження вшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштiв, передбачених на проведення судових експертиз.

5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат.

Згiдно з кримiнально-процесуальним законом витрати учасникiв кримінально-процесуальної дiяльностi можуть кoмпенсуватися лише за рахунок учасникiв кримiнально- правових вiдноси: держави i злочинця.

При докладнiшому аналiзi ст. 91 КПК, а також вище­зазначеної Iнструкцiї, до суб'єктів вiдшкодування витрат учасникам кримiнального судочинства вiднeceні не тiльки органи дiзнання, досудового слiдства i суд (ст. 92 КПК), а й державнi та приватнi пiдприємства, установи, opгaнізацiї, що виплачують середню заробiтну плату робiтникам та службовцям, залученим до участi в справi (ч. 3 ст. 92 КПК), вiйськовi частини (п. 13 Iнструкції). Якщо б законодавець, перелiчуючи види судових витрат, мав на увазi лише суми, виплаченi органам дiзнання, слідства i судам, це було б вiдображено i в законi. Однак ст. 91 КПК такої вказiвки не мiстить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподiленi, кримiнально-процесуальний закон вiдносить:

1) витрати свідка, потерпiлого, понятого по явцi; вони компенсують­ся органами дiзнання, досудового слідства i судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсованi засудженими;

2) витрати засудженого, якщо вiн брав участь у справi як свідок до пpeд'явлення йому обвинувачення (компенсуються органами дiзнання, досудового слiдства i cyдoм);

3) витрати перекладача компенсуються органами дiзнання, досудового слідства i судом);

4) витрати учасникiв кри­мiнально-процесуальної дiяльностi iз збереження, дослідження i пересилання речових доказiв (можуть бути компенсованi засудженими чи прийнятi на рахунок держави);

5) неодержаний дохiд, свідкiв, потерпiлих, понятих у видi середньої заробiтньої плати (що компенсуєтъся пiдприємствами, установами, органiзацiями);

6) неодержаний дохiд свідка, потерпiлого, понятого, що, не є робiтником чи службовцем (вiдшкодовується органами дiзнання, досудового слідства судом, що може покласти його на засудженого);

7) витрати свiдкiв, потерпiлих, понятих, експертів, фахiвцiв-вiйськовослужбовцiв компенсується вiйськови­ми частинами; за наявностi, вимог останнi витрати можуть бути вiдшкодованi органами дiзнання, досудового слiдства, судом, що вправi покласти їх на засудженого;

8) витрати експерта, фахiвця, пов'язанi з їx участю в справi в порядку службового завдання (покладаються на експертну ус­танову, у штатi якого вони складаються);

9) витрати екс­перта i фахiвця, пов'язанi з їхньою участю в справi, а також винагорода за роботу, виконану не в порядку службо­вого завдання сплачують органи дiзнання, досудового слiдства i суд, що може покласти їх на засудженого ).

Середнiй заробiток за час, що був витрачений у зв'язку з явкою за викликом, зберiгається за працiвниками та службовцями за умови їx участi в кримiнальному судочинствi як свідкiв, потерпiлих, законних представників потерпiлих, перекладачiв, експертiв, спецiалiстiв i понятих. Це правило нестосується випадкiв, якщо ці особи є обвинуваченими чи пiдсудними. Виплата середнього заробiтку здiйснюється, якщо виклик збiгся з часом, упро­довж якого робiтиик чи службовець повинен був перебувати на роботi. За неробочий час, затрачений у зв'язку з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особi отримати середнiй заробiток, на повiстцi робиться відмiтка про її явку в судово-слiдчi органи із зазначенням фактично витраченого часу.

­ Витрати по явцi (проїзнi, квартирнi, добовi), винагорода за відрив від звичайних занять, а також винагорода експертам, спецiалiстам i перекладачам виплачується органом, що викликав, з коштiв, якi спецiально вiдпуска­ються на тaкi цiлi, за постановою особи, яка провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi або за ухвалою суду негайно пiсля виконання викликаною особою своїх обов'язкiв. Це стосується й договiрних вiдносин мiж органами та державними експертними установами, штатнi працiвники яких викликались для проведення експертиз та участi в слiдчих дiях i судовому розглядi, вiдшкодовується вартiсть цих робiт на користь державної експертної установи у межах зазначених вище норм винагороди.

Вiдшкодування витрат вiйськовослужбовцiв по явцi за викликом проводиться на вимогу вiйськових частин за встановленими нормами. Самим вiйськовослужбовцям витрати не вiдшкодовуються.

Рiшення суду про вiдшкодування судових витрат у ви­падках передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судовi витрати не було вирiшено при постановленнi вироку, його має вирiшити суд, який постановив вирок, у пор'ядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судовi витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК). Тобто судовi виграти пiдл'ягають ст'ягненню в дохiд держави лише з осiб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих випадках суд має право постановити рiшення про вiдшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить вис­новку, що судовi витрати слiд вiднести на рахунок держа­ви, він у вироку повинен навести мотиви такого рiшення. Наприклад, таке рiшення суд може прийняти в разi нeспроможностi особи, з якої вони мають бути стягнутi (тобто вона є недiєздатною й не має майна, що за законом пiдлягає опису й конфiскації). У справах про неповнолiтніх судовi витрати може бути покладено на батькiв або нa опiкунiв.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свiдка, потерпiлого, експерта, спецiалiста, понятого, перекладача витрат, пов'язаних з їх явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”, вiд 7 лилня 1995 р..).

При виправданнi пiдсудного за однiєю чи кiлькома статтями пред'явленого обвинувачення або при виключеннi одного чи кiлькох епiзодiв cудовi витрати в цiй частині відносяться на рахунок держави.

У тому разi, якщо винними буде визнано кiлькох осiб суд постановляє ст'ягнути судовi витрати з ycix засуджених. Розмiр вiдшкодування кожного з них визначає суд, враховуючи при цьому ступiнь вини та майновий стан засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат в солiдарному порядку закон не передбачає.

Якщо пiдсудного буде визнано винним, але звiльнено від покарання, суд має право покласти на нього cудові витрати.

У разi винесення виправдувального вироку або постанови про припинення кримiнальної справи судовi вирати, зазвичай беруться на ракунок держави. Однак при закриттi справи через примирення потерпiлого з обвинуваченим у справах про злочини справи по яким порушуються не iнакше, як за скаргoю потерпiлогo, cудовi витра­ти суд може покласти повнiстю або частково на одного з них або на обох.

Захисника з числа адвокатів в більшості випадкiв обирає та запрошує обвинувачений чи його законнi представники через юридичнi консультації. При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати працi адвоката.

Якщо захисник бере участь у справi за призначенням, оплата його працi провадиться за рахунок держави в порядку i розмiрах, встaновлениx Кабiнетом Мiнiстрiв Ук­раїни. Але суд також за згодою засудженого або ociб, ,якi несуть майнову вiдповiдальність за його дiї, має право покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого кoштiв для оплати прaцi захисника суддя виносить у нарaдчiй кімнатi або у залi засiдання. В останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового засiдання.

Стаття 93' КПК передбачає, що кошти витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лiкування особи, потерпiлої вiд злочину, зa винятком випадку завдання такої шкодипри перевищеннi меж необхiдної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановлені вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання затверджено постановою КМУ від 16 липня 1993 р., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, де перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на капітальні вкладення, на капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

У разi заподіяння шкоди здоров'ю потерпiлого неповнолiтнiми витрати на його стацiонарне лiкування відшкодовуються особами, якi за законом несуть за неповнолiтнiх матерiальну вiдповiдальнiсть ( статті 446 і 447 Цивільного Кодексу Укрaїни).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли потерпiлий на час розгляду справи продовжує стацiонар­но лiкуватися, витраченi на його лiкування кошти стягуються з засудженого по день постановлення вироку, a витрати на подальше лiкування можуть бути стягнутi засудженого в порядку цивiльного судочинства. В разi вчинення злочину групою осiб витрати на стацiонарне лiкування потерпiлого стягуються вiдповiдно до ч. 2 ст. 93 КПК з кожного засудженого i окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану. Витрати на стацiонарне лiку­вання потерпiлого вiд дiй особи, яка вчинила їх у станi неосудностi, не стягуються.

У разi, якщо при постановленнi вироку рiшення про відшкодування коштiв, витрачених на стацiонарне лiкування потерпiлого, не було прийнято, стягнення їх провадить в порядку цивiльного судочинства за позовом заінтересованих осiб.

Стягнення коштiв, витрачених на стацiонарне лiкування потерпiлого, за позовом закладу охорони здоров'я, органу Miністерствa фiнансiв або прокурора у порядку цивiльного судочинства провадиться також у разi, якщо при постановленi вироку суму коштiв ще не було визначено, а також у разi вiдмови в порушені чи закриття кримiнальної справи, внаслiдок акту амнiстiї або помилування, за примиренням потерпiлого з обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримiнальної справи внаслiдок змiни обстановки, передачею особи на поруки громадськiй органiзацiї чи трудовому колективу, або з застосуванням до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру тощо (cтaттi 7-10 КПК).

Стягненi кошти залежно вiд джерела фiнансування закладу охорони здоров'я зараховуються до вiдповiдного державного бюджету або на користь юридичної особи (вiдомства), якiй належить заклад охорони здоров'я ( 5 ).

Висновок

Для побудови демократичної i правової держави в Українi необхiдно забезпечити неухильне дотримання Конституцi, ї законiв та iнших нормативних актiв у всiх сферах суспiльного життя, в тому числi i в правоохороннiй дiяльностi. Неухильне дотримання законiв забезпечить умови за яких неможливими будуть рiзнi порушення прав i свобод людини i громадянина.

Процесуальнi строки є важливими нормами яких необхiдно дотримуватись, щоб не порушувати права громадян. Для слiдчих дотримання встановлених строкiв є особливо важливим елементом дiяльностi, оскiльки їх порушення тягне за собою непоправнi наслiдки.

Законодавцям при створенi нового Кримiнально-процесуального кодексу України необхiдно придiлити особливу увагу строкам кримiнального процесу, врахувати реалiї життя змiнити деякi строки, або змiнити порядок їх продовження, це дасть змогу трохи „розгрузити” роботу правоохоронних органiв i забезпечить быльш точне розслiдування кримiнальних справ.

Отже, процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів спрямованих на забезпечення правильного здiйснення, по кожнiй кримiнальнiй справі завдань судочинства, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй.

Особливої уваги в наш час заслуговують i судові витрати, тобто витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi.

Необхiдно створити нормативний акт який би повнiстю охоплював питання судових витрат, тобто норми вiдшкодування витрат, якi понесла держава при проваджены по справi. На даний час цi норми розкиданi по рiзних нормативних актах, наприклад: інструкцiї Про порядок i роз­міри вiдшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органiв дiзнання, досудового слiдства, прокуратури, суду або до opгaнів, у провадженнi яких перебуваютъ справи про адмiнiстративнi правопорушення, та виплати державним науково-дослiдним уставо­вам судової експертизи за виконання їx працiвниками функцiї експертiв i спецiалiстiв”, постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон", постанови Пленуму Верховного Суду України Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”. Тому я вважаю що було б доцiльним обэднати цi нормативнi акти в одну iнструкцiю.

Як ми бачимо до кримiнально-процесуального кодексу України вносяться постiйнi змiни, тому що змнiюється i характер злочинностi, тому я вважаю що процесуальним строкам i судовим витратам буде надiлена достатня увага.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року;

2. Кримінально-процесуальний кодекс України - Юрінком, Київ 2001 р.;

3.Постанова Пленуму Верховного суду України "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р.;

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон";

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про вiдшкодування витрат на стацiонарне лiкування особи, яка потерпiла вiд злочину, та судових витрат”;

6. Тертишкин В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник - К., 1999 р.;

7. Коваленко С.Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник - Юрінком Інтер - К.2003 р.;

8. Маляренко В. Щодо строків кримінального процесу: Право України №1 - 2000р. - с.16;

9. Заїка С. Поняття та значення строків у кримінальному процесі: Підприємництво, господарство і право №7 - 2003р. - с.125;

10. Мацьків Г.Я. Виконання процесуальних строків у судовому проваджені - головне завдання кримінального судочинства з охорони прав та законних інтересів громадян: Науковій вісник НАВСУ №4 - 2003 р. - с.183;

11. Приміч І. Процесуальні строки у кримінальному судочинстві: Вісник прокуратури №8 - 2003р. - С.59;

12. Исчисление строка содержания обвиняемого под стражей: Законность №8 - 2003г. - с.43.

2


Похожие работы: