Реферат : Метацінності та ідеали соціальної роботи 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Реферат >> Социология


Метацінності та ідеали соціальної роботи




Реферат на тему

Метацінності та ідеали соціальної роботи

ПЛАН

  1. Формування ціннісних категорій.

  2. Фундаментальні цінності соціальної роботи

  3. Права людини і громадянське суспільство в соціальній роботі.

  4. Використана література.

1. Формування ціннісних категорій.

Ціннісні орієнтири соціальної роботи мають давню історію. Під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов вони постійно збагачувались, набували дедалі виразні­шого системного характеру. Та в якій би формі історич­ної практики не фігурувала соціальна робота, хто б не представляв інтереси соціально вразливих груп насе­лення, завжди найважливішими домінантами осмис­лення прав людини були справедливість, відповідаль­ність за підтримку беззахисних.

Кожна людина цінна своєю унікальністю, яку необ­хідно враховувати і поважати. Маючи основні потреби в їжі, одязі, житті, здоров'ї, люди мають право на повагу й гідне існування і користування рівними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соціальної справедливості. Правом на допомогу з боку суб'єктів соціальної роботи володіє кожний, хто звертається до них, без дискримінації за віковими, расо­вими, національними, релігійними, політичними та ін­шими ознаками. Визначення і повагу цих прав у соціаль­ній роботі обґрунтовано Декларацією прав людини ООН та іншими міжнародними конвенціями.

Суспільні вчення й ідеали у своїй філософській осно­ві сформували не лише ціннісні концепти індивідуаль­ної взаємодії нужденних і суб'єкта, який надає допомо­гу, а й ціннісні орієнтири професійної соціальної роботи.

Філософські цінності соціальної роботи своєрідна система, сві­тоглядний концепт професійної субкультури, в якій реалізуються пе­реконання і відносини, ідеали і прагнення, норми і практичні прин­ципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

У соціальній роботі розрізняють такі цінності:

  1. цінності-цілі, тобто метарівневі цінності, які фігу­рують у контексті глобалізованих цілей і завдань як певні ідеали, що реалізуються у мультикультурному просторі;

  2. цінності-засоби, тобто фахові вимоги до взаємодії соціального працівника і клієнта, корпоративні прин­ципи і норми взаємодії між соціальними працівниками й соціальними службами. їх ще називають професійни­ми (етичними) цінностями.

Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтованістю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціону­вання соціальної роботи.

2. Фундаментальні цінності соціальної роботи

Основою основ усієї роботи щодо соціального захис­ту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на життя — це невід'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна підтримка життя люди­ни, протидія порушенню її прав, діяльність щодо забез­печення і поліпшення якості життя є найважливішими ціннісними орієнтаціями соціальної роботи.

Усі люди народжуються вільними і мають рівні пра­ва на свободу. Кожна людина наділена свободою волі, правом на вільний вибір, на відповідний своїм уявлен­ням спосіб життя. Відповідно до Загальної декларації прав людини свобода передбачає: свободу від рабства і підневільного стану, свободу від катувань, жорстокого ставлення і покарання, свободу від свавільного втручан­ня в особисте і сімейне життя, посягання на недоторкан­ність житла і таємницю кореспонденції, свободу пересу­вання і вибір місця проживання.

Незрівнянною цінністю є мир. У філософському ро­зумінні він означає не лише відсутність війн чи органі­зованих конфліктів. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонії з собою, іншими людьми і навко­лишнім середовищем. Безумовно, в будь-якому сус­пільстві конфлікти неминучі, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соціальна робота спрямована на врегулювання їх еволюційним, мирним, ненасиль­ницьким шляхом. Основою такого підходу є посеред­ництво і примирення, послідовність, повага, розуміння і знання. Мирний розвиток є незамінною цивілізованою цінністю всіх людей, які прагнуть до миру і соціальної справедливості.

Значущою цінністю соціальної роботи є принцип рів­ності, який обстоює однакові для всіх права (рівно­правність), потреби, можливості, передбачає повагу до гідності кожної людини. Цей принцип тісно переплете­ний з принципом недискримінацїі, який заперечує будь-які обмеження прав людей за їх расовою, національ­ною, політичною належністю чи статевою ознакою. Пе­релік ознак дискримінації постійно розширюється, що спричинено змінами, які відбуваються у світі, націо­нальними традиціями, релігійними нормами тощо.

Непересічною цінністю у соціальній роботі є спра­ведливість, яка передбачає повагу до гідності людини, безпеку і недоторканність особи, однакове, рівноправне і недискримінаційне ставлення до всіх членів суспільс­тва, крім випадків, які дають підстави для диференці­йованого підходу.

Справедливість, маючи правові, судові, соціальні й економічні аспекти, є гарантією прав і свобод людини. Навіть будучи винним, кожен громадянин має право на справедливий судовий розгляд, гуманне ставлення, виправлення і соціальне перевиховання.

У соціальній політиці і соціальній роботі розрізня­ють такі типи справедливості:

а) горизонтальна справедливість однакове ставлення до членів суспільства, які перебувають у рівнозначних умовах;

б) вертикальна справедливість ставлення до членів суспільства, яке передбачає регулювання розподілу товарів і послуг між тими, хто перебуває у нерівнозначних умовах;

в) міжгенераційна справедливість ставлення до членів суспільства, яке враховує витрати і вигоди альтернативних варіантів політики з огляду на інтереси майбутніх поколінь.

Орієнтиром у соціальній роботі є солідарність (ак­тивне співчуття), яка налаштовує на розуміння страждань і прагнень людини, участь у боротьбі за її права. Обов'язок соціальних працівників полягає не ли­ше у наданні допомоги, айв солідаризуванні з ними, їх групами, громадами, з жертвами насилля, вигнання і обмеження свободи особистості в будь-якій країні світу.

Особливе значення має солідарність під час стихій­них лих, а також у ситуаціях, обумовлених злиднями, соціальною несправедливістю і потураннями. Вона спо­нукає до активної допомоги вразливим групам населен­ня і жертвам порушень прав людини.

Практичним аспектом солідарності є соціальна відпо­відальність, яка передбачає допомогу нужденним, за­хист їхніх інтересів, опікування ними. У гуманізованому світі кожне суспільство має використовувати свої ресур­си для поліпшення становища людини, а людина під­порядковувати свої здібності розвитку суспільства і прогресу людства.

Належне здійснення соціальної роботи неможливе без визнання такої соціоекономічної цінності, як соціальна справедливість, яка налаштовує на неупередже-не задоволення необхідних потреб людини, вмотивова­ний розподіл матеріальних ресурсів, вільний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освіти, створення рів­них можливостей, соціальний захист і забезпеченість. Соціальна справедливість є основним засобом захисту людини, неодмінною умовою розвитку людства, со­ціального прогресу. її реалізація супроводжується ут­вердженням рівності соціальних прав кожної особис­тості (рівність можливостей, рівність у користуванні благами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці і капіталу, захистом соціально-економічних прав і сво­бод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.

Сутність соціальної справедливості полягає у спів-розмірності між намірами, можливостями і результата­ми дій людей, зіставленні дій і результатів одних з дія­ми та результатами інших, що можливе на основі існу­ючої у конкретному суспільстві ієрархії цінностей.

Ідеалом соціальної справедливості здавна керують­ся прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, по­чуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.

Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інте­лектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлума­чення соціальної роботи як засобу його реалізації.

3. Права людини і громадянське суспільство в соціальній роботі.

Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різни­ми соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і мето­ди стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.

Однією з умов ефективної соціальної роботи є грома­дянське суспільство — суспільство з розвинутими еко-помічними, політичними, духовними та іншими відно­синами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функ­ціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на сво­боду діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демок­ратичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпоряд­кована і соціальна робота.

Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтере­сів індивідів, різноманітних соціальних груп.

Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і держа­вою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у за­хідному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філан­тропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію профе­сійної системи допомоги населенню через мережу дер­жавних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних орга­нізацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.

З цього погляду становлення соціальної роботи в Ук­раїні має такі типологічно споріднені проблеми, що й ста­новлення громадянського суспільства. Йдеться про висо­кий рівень соціальної дезінтеграції, що перешкоджає розвитку соціальної активності й ініціативи знизу, солі­дарності і взаємодопомоги, про повільне формування пе­редумов, які надавали б змогу громадянам долати власні проблеми з участю сім'ї, інших громадян, органів місце­вого самоуправління, громадських організацій, держави.

Нарівні з концепцією професіоналізму засадничим чинником соціальної роботи є ідея прав людини, повага до яких становить невід'ємну складову громадянського суспільства. У філософському аспекті ця ідея — істо­ричний феномен, що має на різних етапах розвитку людства специфічні особливості. Наприклад, якщо у XVIIXVIII ст. філософія громадянських прав ґрунтувалася передусім на визнанні рівності всіх людей перед законом, то у XX ст. уявлення про права людини охоп­люють і соціальний аспект.

Права людини соціальні можливості особистості в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що їх зобов'язана гаранту­вати держава.

З огляду на сутнісні особливості, значущість у житті людини розрізняють права першого, другого і третього поколінь:

  1. природні права права, які належать людині від народження, а тому є невідчужуваними. До них нале­жать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свобо­ду і безпеку особистості;

  2. позитивні права людини природні права, що закріплені в конституціях, законодавчо регламентовані і забезпечені системою гарантій і механізмів захисту;

  3. колективні права права, які належать кожній людині і кожному народу, але можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, конкрет­ною категорією громадян. Такими є право на мир, на здорове довкілля, на соціальний і економічний розви­ток та ін.

Цивілізоване суспільство зобов'язане забезпечити кожній людині певний мінімум добробуту і стабільнос­ті. Це передбачає створення системи пенсійного забез­печення, здійснення заходів для зниження рівня безро­біття, забезпечення житлом, доступною медичною до­помогою й освітою. .

Отже, соціальна робота, як і соціальна політика, призначена знижувати соціальні ризики, які в сучас­ному світі є підставою для набуття особою права на со­ціальне забезпечення, а також сприяти реалізації прав людини, що набули подальшого розвитку в Європей­ській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці. Згідно з цими доку­ментами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі, хто працює, мають право на справедливу, достатню для підтриман­ня нормального рівня життя (власного і своїх сімей) винагороду; всі, хто працює, та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соці­альну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо. Діяльність соціальних працівників прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалізації цих прав, запобігати дискриміна­ції в правах.

На соціальну роботу впливають такі важливі складо­ві громадянського суспільства, як загальний рівень правової свідомості розуміння, усвідомлення особою своїх прав, обов'язків, відповідальності своєї і сторон­ніх осіб за їх порушення; правова культура ставлен­ня людей до права і правової системи, їхні переконання, цінності, ідеали, що спонукають їх регулювати свої дії відповідно до чинних законів.

Належне усвідомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соціального захисту й соціальних послуг, знижує внутрішні та зовнішні бар'єри у взаємо­дії із соціальними службами. Водночас і соціальні пра­цівники повинні дотримуватися всіх визначених зако­нодавством і етичними нормами принципів і правил ро­боти з клієнтами.

Використана література.

  1. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Па­нова, Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1997.

  2. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2000.

  3. Фирсов М. В. Введение в теоретические основы социальной ра­боты (историко-понятийный аспект). — М.: Ин-т практической психо­логии; Воронеж: МОДЭК, 1997.

  4. Что такое социальная работа? — К.—Амстердам: Ассоциация психиатров Украины, 1995.

  5. Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ­ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.

Похожие работы: