Курсовая работа : Світ - творіння Боже 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Курсовая работа >> Религия и мифология


Світ - творіння Боже




Українська Православна Церква

Київський Патріархат

Волинська Духовна Семінарія

Кафедра богословя

СЕМЕСТРОВА РОБОТА

«Світ - творіння Боже»

Студента I курсу ВДС

Герасимчука Сергія Петровича

Науковий керівник

Викладач ВДС

о. Петро Герасимук

м. Луцьк 2007р.

Зміст

1. Вступ

2. ТВОРЕННЯ СВІТУ НЕ ОД ВІЧНОСТІ, А В ЧАСІ, РАЗОМ ІЗ ЧАСОМ

3. СПОСІБ БОЖЕСТВЕННОГО ТВОРЕННЯ СВІТУ

4. СПОНУКА І ЦІЛЬ ТВОРЕННЯ

5. УЧАСТЬ УСІХ ОСІБ СВЯТОЇ ТРОЙЦІ У СПРАВІ ТВОРЕННЯ

6. ПОРЯДОК ТВОРЕННЯ СВІТУ І ГОЛОВНІ ВИДИ СТВОРЕНОГО

7. ТВОРЕННЯ СВІТУ ВИДИМОГО. МОЙСЕЄВА РОЗПОВІДЬ ПРО ТВОРЕННЯ СВІТУ І її ІСТОРИЧНИЙ ХАРАКТЕР

8. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ РЕЧОВИННОГО СВІТУ

9. ТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНЕ

10. ТВОРЕННЯ ЧАСТИННЕ

11. ДОСКОНАЛІСТЬ ТВОРІННЯ

12. Висновок

13. Використана література

Вступ

Світ як сукупність усього буття має причину свого буття в Бозі, а не виник якимось чином сам собою, без причини чи випадково. Так навчають нас об'явлення і Церква. Найперші слова Писання такі: "Напочатку Бог створив Небо та землю" (Бут. 1:1). Псалмоспівець говорить: "Все, що хоче Господь, те Він чинить на Небі та на землі, на морях та по всяких глибинах!" (Пс. 135:6).

Переконання про походження світу від Верховної Особи - Бога - є настільки загальнолюдським переконанням, як і переконання у бутті Божому. Але істинну, співобразну з найвищою досконалістю Бога, відповідь на питання про сам спосіб, яким Він створив світ, дає тільки об'явлення у своєму вченні про походження від Бога всього існуючого через творення.

Символ віри вчить вірити в Бога Отця як Вседержителя, Творця неба і землі, світу видимого і невидимого. Бог створив усе існуюче в просторі і часі з абсолютного небуття.

Усе має свій початок, воно якось з'являється. Це випливає з нашого щоденного досвіду. Початок буття можна здійснювати або через народження, або через творення. Для народження характерна єдність за сутністю і подібність за формою народжуючого і народжуваного. Народження - категорія особиста. В народженні утворюється нова особа за іпостассю. Народити - стати батьком, народитися - стати сином. У Символі віри говориться, що Син народжений, а не створений, Єдиносущний з Отцем, Він - не творіння.

Для творення характерно протилежне - нове, за сутністю і за природою, відношення до Творця. Тобто "створити що-небудь" означає "створити що-небудь інше". Створене Богом - не бог, людиною - не людина. Бог творить неорганічний світ, організми й, зокрема, людину, а організми народжують собі подібних. Богообявлене вчення терміном "творіння" окреслює таку дію всемогутності Божої, якою створено все існуюче поза Богом, не з будь-чого, а з "не сущихь" (ц.-сл.) - небуття. Усе це створено вільною дією волі Божої.

Отже, вірити в Бога, Творця неба й землі,- означає визнавати, що світ, тобто сукупність усього дочасного буття, створений Богом не тільки за формою й способом свого існування, але й за матерією, із абсолютного небуття. Учення про походження світу через творення заперечує інші способи створення світу. Бог не створює світу зі Своєї природи і не змінює її, не використовує ніяких раніше існуючих елементів. Він творить без будь-яких знарядь чи пристосувань. Він Один покликав до буття світ, задуманий Його розумом, світ, якого не було.

"Напочатку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня..." (Бут. 1:1-2). Цих два вірші можна розглядати як передмову до всього сказаного про творіння в порівнянні з їв. 1:1, де проголошується нетварне, нестворене буття Бога Слова і Його відношення до Бога Отця, а також говориться про початок тварного буття.

У Бут. 1:1-2 говориться:

1. Про принцип творіння - спочатку створив.

2. Суб'єкт творіння, тобто хто створив, - Бог.

3. Об'єкт творіння, тобто що створив, - Небо й землю.

4. Стан цього творіння - безвидність і пустота.

Слова "Небо й земля" у Святому Письмі позначають весь обсяг створеного буття (Дії 14:15); ап. Павло в Кол. 1:16 використовує також слова "видиме й невидиме". У давньоєврейській мові немає слова, відповідного нашому "всесвіт".

Ця думка про походження Неба і землі підтверджується складом і структурою речення, зв'язаного зі словом "спочатку" ("напочатку") - євр. bereschit [берешіт]; слово "сотворив" (bara) виражає думку про творіння з нічого. Святе Письмо Старого Заповіту не раз повторює цю думку (Іов. 12:9; Пс. 103:26-28; Іс. 51:13; 2 Мак. 7:28).

Новий Заповіт доповнює, показує участь Осіб Святої Тройці у справі творення, зокрема Сина Божого: "Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього" (їв. 1:3); "Ним створено все на Небі й на землі, видиме й невидиме" (Кол. 1:16), бо "есе з Нього, через Нього і для Нього" (Рим. 11:36).

Уся стародавня Церква, мужі апостольські, апологети, отці й учителі Церкви одностайно свідчать про творіння світу Богом "із нічого". Можливість походження всього існуючого з небуття пояснюється всемогутністю Божою. Особисто для себе ми не можемо пояснити, що означає творити, тому що творення - це рід діяльності, який перевершує можливості людини.1

ТВОРЕННЯ СВІТУ НЕ ОД ВІЧНОСТІ, А В ЧАСІ, РАЗОМ ІЗ ЧАСОМ

Світ існує не од вічності, а створений Богом у часі, точніше - разом із часом. Догмат про тимчасовість світотворення випливає прямо з учення про створення світу. Якщо світ сотворений, значить він раніше не існував, отже має початок. Таким чином, за створеним потрібно визнати початковість, тимчасовість. Час не є чим-небудь існуючим від речей. Це послідовні переміни у бутті речей; без таких змін не було б часу. А тому правильніше сказати, що Бог створив усе існуюче не тільки не од вічності, а в часі, разом із часом. Православна Церква вчить, що Бог є "Творець не лише речей, але й самого часу і віку, в якому речі отримували буття" (Пр. исп.,1 ч., отв. на в. 33).

Об'явлення утверджує істину про тимчасовість світотворення, коли згадується про початок усесвіту: "Напочатку Бог створив Небо та землю" (Бут. 1:1) і вказується, що його раніше не було: "І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав" в. 17:5). З іншої сторони, вічним, або тим, що не має ні початку, ні кінця свого буття (в порівнянні з усім, що від Бога виникло), об'явлення називає Самого тільки Бога. Якщо ж Він один безпочатковий, то все інше, отже, небезпочаткове. Про творіння самого часу Богом ідеться в словах апостола про Сина Божого: "що Ним і віки Він створив" (Євр. 1:2).

Світ хоч і створений у часі, разом із часом, але думка про створення світу була завжди властива Божественному розумові: "Звісні одвіку Богові всі діла Його" (Дії 15:18, Куліш).

Здорова думка може переконатись у тому, що світ небезпочатковий, спостерігаючи у ньому зміни (Пс. 102:26-28). Що змінюється, те не може бути вічним, що ж існує од вічності, те повинно вічно і залишатись таким, яким воно від вічності існує, тобто повинне бути вічним і незмінним, і при цьому - не тільки за природою, але і за станом. З іншої сторони, визнавати безпочатковість, або вічність, світу означало б визнання його щодо цього рівним Богу. Але "якщо Бог не один вічний,- зауважує Тертулліан,- у такому разі Він і не Бог" (Проти Гермог. 4; Проти Марк. 1:15).2

СПОСІБ БОЖЕСТВЕННОГО ТВОРЕННЯ СВІТУ

Спосіб Божественного творення світу недосяжний для обмеженого розуму людського. На постійному досвіді ми бачимо тільки походження із готового матеріалу, але не бачимо походження чого-небудь із цілковитого небуття. Засвоїти тайну творення ми можемо тільки вірою. "Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме" (Євр. 11:3),- вчить апостол. Віра приводить нас до розуміння того, як дією всемогутності Божої віки, тобто часи, які стали існувати тільки з появою залежних від умов часу істот, а отже, і весь створений світ, од існування їх вічно в розумі Божому, тільки в одному уявному і таємному вигляді, стали видимими; як втілилась думка Божа про створення світу за відсутності всякого побічного, зовнішнього матеріалу.

Не пояснюючи сутності таїни творіння, об'явлення дає розуміти, що спосіб творення світу повністю відпо­відний властивостям уседосконалого Бога. Воно вчить, що творення не було викликане якими-небудь непередбаченими Богом, випадковими і зовнішніми причинами, але од вічності призначено Ним же Самим. Господу споконвіку відомі всі вчинки Його (Дії 15:18; Дан. 13:42; Сир. 23:29, 39:26). Світотворення, отже, є тільки здійсненням вічних ідей Божих про світ, у якому Він вбачав одвіку всі майбутні Свої творіння: "Бог бачив усе перед тим, як стало існувати,- говорить святий Іоан Дамаскин,- од вічності, уявляючи в розумі Своєму; і кожна річ отримує буття своє у відповідний час, унаслідок вічної Його із хотінням поєднаної думки" (Точное изложение прав. веры, І кн., 9 р., "Об иконах", сл.З).

Далі об'явлення вчить, що світ створений Богом за Його бажанням, а не з якої-небудь необхідності. Усе, що хоче Господь, те Він чинить на небі та на землі, на морях та по всяких глибинах {Пс. 135:6, 114:11; Об. 4:11). Якщо б не було в Бога вільного бажання створити світ, то Він і не створив би його, бо щодо дій Божих неможливий ані зовнішній, ані внутрішній примус. Зовнішнє насилля неможливе, бо Він єдиний самобутній і всемогутній, притому ж до початку світобуття крім Бога нічого не було. Але не могло бути в Нього і внутрішнього насилля до творення. Бог як Особа повністю досконала, а тому всеблаженна не мав потреби в якому-небудь іншому, відмінному від Себе бутті, для переповнення своєї довершеності і блаженства.

Нарешті усе Господь створив без найменших труднощів і яких-небудь перешкод: «І сказав Бог: "Хай ста­неться світло!" І сталося світло» (Бут. 1:3); "Він наказав - і створились вони" (Пс. 148:5; Вих. 40:22-23). Під творчим словом Божим, звичайно, ми повинні розуміти не слово, подібне до людського, а вираження всемогутньої волі Всевишнього.

Таким чином, Бог створив світ за вічними первообразами (ідеями) Своїми про нього, абсолютно вільно, всемогутністю Своєї волі.3

СПОНУКА І ЦІЛЬ ТВОРЕННЯ

Вседосконалій волі Божій не властиво діяти невмотивовано або за випадковим потягом почуття, а всемогутності Наймудрішого - без цілей. "Не створив її пустою",- говорить Він про землю (Іс. 45:18); "Недарма Я вчинив усе те, що вчинив у нім, - каже Адонай Господь" (Єз. 14:23). Отже, що ж спонукало Бога до створення світу і для якої мети він створений? «Того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2:11). Про спонуку і ціль творення ми можемо знати тільки з об'явлення Господнього.

Православною Церквою вчення про це подається так: "Потрібно вірити, що Бог... будучи благим і преблагим, хоч Сам у Собі предосконалий і преславний, створив із нічого світ для того, щоб і інші істоти, прославляючи Його, брали участь у Його благості" (Пр. исп., ч. 1, отв. на вопр. 8; пор.: Простр. кат., о 1 чл.). Таким чином, спонукою для творення світу була безмежна благість Божа, бажання мати причасників слави Своєї поза Своїм внутрішнім життям, ціллю творення - блаженство створінь і слава Творця.

Любов "породила" у Бозі бажання створити світ і "спонукала" Його всемогутність і премудрість до здійснення цього бажання. Благість і любов є самою сутністю Божою; "Бог є любов" (1 їв. 4:8; 4:16); "Ніхто не благий, окрім одного Бога" (Мр. 10:18, Хоменко). Тому і воля Його блага і бажає тільки добра. Але любові не властиво залишатися замкнутою, не проявлятися назовні. Навпаки, одна з основних властивостей любові, благості - давати свої блага якнайбільшій кількості істот і найбільш можливою мірою. За Своєю безмежною бла-гістю Бог і створив світ із численними родами здатних до прийняття благ дочасних видів і форм життя, і дав їм стільки і таких благ, скільки і які може прийняти дочасна жива істота за своєю природою. І Писання, звертаючи наші погляди на самі творіння, запрошує вбачати і визнавати у творенні діло благості Божої: "Господь добрий до всіх, а Його милосердя - на всі Його творива!" (Пс. 145:9; пор. Прем. 11:26-27). "Дякуйте Господові, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!" (Пс. 106:1; пор. 135:5-9).

На благість Божу як на спонуку до створення світу вказували і древні отці Церкви. "Бог нічого не потребує, - говорить блаж. Феодорит,- але Він, будучи безоднею благості, благоволив неіснуючим дарувати буття". За словами св. Івана Дамаскина, «благий і всеблагий Бог не задовольнявся спогляданням Себе Самого, але за ("надлишком") благості Своєї благоволив, щоб з'явились істоти, що

Відповідна до спонуки і ціль творення. Всевишній усе створив для блаженства творінь і заради великої Своєї слави. Що блаженство творінь є однією із цілей творення, ясно з тієї спонуки, із якої Бог благоволив створити світ. Об'явлення свідчить, що всі дії Божі щодо світу - провидіння, викуплення, спасіння людини - мають за мету блаженство творінь, що блаженство творінь і було ціллю творення.

За ясним ученням Біблії, усе створене призначено бути об'явленням слави Божої й існує на славу Божу. У пророків уся природа вбачається такою, що славить Творця або прикликається до Його прославлення: "Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід" (Пс. 18:2); "уся земля повна слави Його!" с. 6:3).

Людина також створена на славу Божу і для об'явлення досконалостей Його (Сир. 17:7-8, 17:10-11; Іс. 43:7; 61:3). Усе існування її повинно бути спрямоване до однієї цілі - слави Божої: "Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони" {1 Кор. 6:20); "Тож коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите,- усе на Божу славу робіть!" (1 Кор. 10:31; пор. Мф. 5:16). Життя ангельське є безперервним славословленням на честь і похвалу Господа (Іс. 6:3; Пс 102:20; Об. 4:8).

У діях Божих щодо світу і людини остання їх ціль є славою Божою. Спаситель свідчить, що найвеличніше діло Божественної любові - викуплення людей - має на меті славу Божу: "Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог" (їв. 13:31; пор. 8:50-54; 17:1-4),- говорив Він у прощальній бесіді з учнями. Так само і друге пришестя Господа на землю буде ради слави Його: "Прийде [Спаситель світу],- говорить апостол, - прославитися у Своїх святих і появити Себе того дня на подивусім, які увірували" (2 Сол. 1:10, Хоменко).

Отже, всі дії Божі мають одну ціль - Його безконечну славу, або прояв Його вічних досконалостей у часовому і зовнішньому бутті: "Все Господь учинив ради цілей Своїх", - говорить Мудрий. За словами апостола: "Усе через Нього й для Нього створене!" (Кол. 1:16), "все ради Нього й усе від Нього" (Євр. 2:10); "все з Нього, через Нього і для Нього" (Рим. 11:36), "щоб Бог був у всьому все" (1 Кор. 15:28).

Слава Творця у досконалості й блаженстві творінь є загальною й останньою метою всього створеного буття. Само собою зрозуміло, що цим не виключаються й особливі, окремі цілі для окремих видів створених істот, для світу ангельського, землі і земних творінь, для людини. Але ці окремі цілі підлеглі вказаній найвищій меті.

Створення світу ради слави Божої не стоїть у якому-небудь протиріччі з ученням про створення всього для блаженства творінь. По суті - це не дві мети, а тільки дві сторони однієї і тієї ж цілі, яка розглядається з різних точок зору і в різних відношеннях. Слава Божа не є щось подібне до славолюбства людського. Бог "шукає" Собі слави не так, як шукають її люди: Його слава нерозривно з'єднана з блаженством творінь, - вона і є їх досконалістю і блаженством. Наскільки творіння засвоює, відображає славу Божу, Його досконалості і через це прилучається до Творця, Джерела істинної досконалості і блаженства, - настільки можливе і його блаженство.

УЧАСТЬ УСІХ ОСІБ СВЯТОЇ ТРОЙЦІ У СПРАВІ ТВОРЕННЯ

Об'явлення і Церква вчать, що справа творення належить не одній якійсь Іпостасі Божества, а всім Трьом Особам Святої Тройці: "Віруємо,- навчають східні патріархи,- що триіпостасний Бог, Отець, Син і Святий Дух,- є Творець усього видимого і невидимого" (Посл. 4 розд.).

І. Натяки на участь усіх Осіб Св. Тройці у справі творення знаходяться в Старому Заповіті: "Напочатку Бог створив Небо та землю" (Бут. 1:1); «/ сказав Бог: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою"» (Бут. 1:26). Але є в Святому Письмі й такі свідчення, в котрих окремо вказується на творчу діяльність тієї чи іншої Особи Святої Тройці.

Так, про першу Іпостась мовиться: "Для нас один Бог - Отець, що з Нього [походить] усе" (1 Кор. 8:6). У молитві апостольській (Дії 4:24-28) початкові слова: "Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив" - звернені, власне, до Бога Отця.

Про участь Сина Божого у світотворенні Святе Письмо говорить: "Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього" (їв. 1:3); "Ним створено все на Небі й на землі... усе через Нього й для Нього створено!" (Кол. 1:16).

На участь Святого Духа у світотворенні більш ясно вказано у Старому Заповіті. В словах "Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1:2) Дух змальовується неначе вливаючим життя у новостворену матерію. Можна вбачати подібні вказівки у словах псалмоспівця, у яких Дух зображається відмінним від Отця: "Посилаєш Ти Духа Свого - вони [живі істоти] творяться, і Ти відновляєш обличчя землі" (Пс. 104:30). Взагалі ж Дух Святий щодо світу в Біблії зображається переважно Джерелом життя і Творцем усього творіння (Лк. 1:25; їв. 3:6, 20, 22, 23; 1 Кор. 12:8-11 та ін.).

Церквою вчення про участь усіх Осіб Святої Тройці у справі творення внесено до Нікео-Царгородського символу. Він вчить вірувати в "Бога Отця ... Творця Неба і землі, всього видимого і невидимого", в "Сина Божого... через Якого все сталося" і в "Духа Святого, Господа Животворчого".4

II. У чому полягала участь кожної Особи Святої Тройці у справі творення? Біблія не відкриває нам це з повною ясністю, але можна знайти вказівки, з яких видно різницю у творчій діяльності Отця, Сина та Святого Духа. Так, у Писанні є вирази, що все походить від Отця (1 Кор. 8:6; 2 Кор. 5:18), через Сина (їв. 1:3; Кол. 1:16; Євр. 1:3 та Ін.). в Дусі (Еф. 2:18; Рим. 11:36). Древні вчителі Церкви цю думку Святого Письма коротко висловлювали так: "Отець творив світ через Сина в Дусі Святому" або "все від Отця через Сина в Дусі Свято­му". Докладніше Василій Великий різницю у творчій діяльності Осіб Святої Тройці визначив так: "У творенні їх (ангелів) уявляй першочергову причину створеного - Отця, і причину творчу - Сина, і причину здійснюючу - Духа, так що службові духи мають буття за волею Отця, набувають буття під дією Сина і здійснюються в бутті присутністю Духа... Внаслідок цього уявляй Трьох - пануючого (повеліваючого) Господа, творче Слово і стверджуючого Духа"; "Божий Дух завжди остаточно здійснює все, що походить від Бога через Сина" (О Св. Духе, 16; Против Евн., 5).

Показуючи так різницю діяльності Осіб Святої Тройці, древні вчителі, проте, не допускали думки, начебто Син і Дух були тільки службовим знаряддям при творенні. Вони творчо виконували Отчу волю (їв. 1:3). Кожна з Іпостасей має повну і досконалу силу для дії і творення. Причина такого розподілу - у волі Триіпостасного Бога, Який саме так захотів явити Себе світу. При єдності і нероздільності за природою Осіб Святої Тройці, неправильно було б творчість Отця вважати непричетною Сину і Духові, а творчість Сина і Духа - непричетною Отцю.

ПОРЯДОК ТВОРЕННЯ СВІТУ І ГОЛОВНІ ВИДИ СТВОРЕНОГО

Бог призвав до буття три види творінь: світ духовний, світ матеріальний і людину. Про порядок, у якому одержали буття різні види творінь, можна мати пізнання тільки з об'явлення Божого. Це тому, що початкове походження всього

існуючого стоїть поза і вище області, яка доступна спостереженню. В об'явленні про порядок світотворення міститься таке вчення:

Перше за всі творіння Бог створив світ невидимий, духовний царство безтілесних духів. З деяких вказівок Письма (Іов 38:7) можна зробити висновок, що творення світу духовного було закінчене до того як почалося творення світу чуттєвого.

Після створення царства безтілесних духів Бог створив світ чуттєвий, історія походження якого викладена на початку Книги Буття.

Закінчилося світотворення створенням людини (чоловіка і жінки}, яка за тілесною своєю природою належить до світу чуттєвого, є вищим його членом, вінцем творення, а за душею - до світу найбільш чутливого, духовного. В ній - зіткнення і поєднання двох світів: світу чистих духів і світу чистої матерії.

Розкриття в детальних рисах учення про походження вказаних головних видів творіння є предметом докладного вчення про Бога - Творця світу.

ТВОРЕННЯ СВІТУ ВИДИМОГО. МОЙСЕЄВА РОЗПОВІДЬ ПРО ТВОРЕННЯ СВІТУ І її ІСТОРИЧНИЙ ХАРАКТЕР

Вчення про походження світу речовинного міститься в об'явленні, у священній історії світотворення, якою починається Письмо, тобто в Першій книзі Мойсеевій (Бут. 1). Це - основа всього богооб'явленого вчення про походження світу видимого. Повніше і докладніше, аніж у цій книзі, не говориться про походження світу ніде ні в Старому, ні в Новому Заповітах; доповнення цієї розповіді в пізніших священних письменників полягає лише в більш ясній вказівці, аніж у Мойсея, на участь у справі творення всіх Осіб Св. Тройці, І в цей же час, хоч би хто з них говорив про світотворення, кожен говорить згідно з Книгою Буття. Вона ж лежить в основі всіх церковних викладів догмата про Бога як Творця речовинного світу.

Чи є розповідь Мойсея про поступовість творення світу історією, чи це алегорія, в якій вільно зображається можливий або більш-менш імовірний порядок світотворення для наочного вираження думки про те, що Бог є Творець світу?

Мойсей дивився на свою розповідь як на історію. Він помістив її на початку своєї історичної книги. Якщо вся його книга - історична, то, звичайно, так потрібно дивитися і на розповідь про світотворення. Закони про суботній спокій (Вих. 20:8-11, 31:12-17) і про ювілейні свята не могли б мати обов'язкової сили, якби не були обґрунтовані на історичній істині.

Як на істинну історію світотворення дивились на роз­повідь Мойсея і пізніші священні письменники Старого Заповіту, а також новозаповітні. Це можна побачити з їхніх численних свідчень, які підтверджують досто­вірність Мойсеєвої оповіді (див. напр.: Бут. 1:2, 7, 15; Пс. 32:6-9,148:4; 104:19; 2 Кор. 4:6; Євр. 4:3-4таін.). Сам Спаситель на прикладі розповіді про створення людини (Бут. 1:27, 2:24) утверджував нерозривність шлюбу як Божественної установи й осуджував розлучення (Мф. 19:4-6); ап. Павло звідси робить висновки, які ви­значають правила поведінки в подружньому житті (1 Кор. 11:3-12; Еф. 5:25-33 та ін.).

Як історію сприймали розповідь Мойсея і юдейські тлумачі (за винятком Філона), не виражаючи сумніву в її Божественному походженні. Таке розуміння було панівним і в давньоотецькому вченні про світотворення. Лише деякі з них дивились на неї як на іносказання, в якому безсумнівна лише думка, що Бог є Творець усіх речей (Климент Олександрійський, Оріген і блаж. Августин). Більшість, і при цьому із найбільш авторитетних і найвідоміших отців і вчителів Церкви (Василій Великий, Амвросій Медіоланський, Григорій Нісський, Іван Золотоустий, а також св. Епіфаній, блаж. Феодорит, Єфрем Сирин, Іван Дамаскин і багато ін.), розуміли розповідь Мойсея в буквальному значенні і відповідно до цього тлумачили її. "Ніхто не повинен думати,- говорить св. Єфрем Сирин,- що шестиденне творіння є іносказанням" (На Бут.).

Необхідно однак пам'ятати, що розповідь Мойсея не є звичайною історичною розповіддю. Оскільки свідком творення ніхто з людей бути не міг, то предмет його міг бути відкритий тільки Самим Богом. Творення - це об'явлення Боже. Воно дане було, без сумніву, не тільки пророкові Мойсею, але і першим людям. Шляхом споглядання природи і власних узагальнень вони не могли дійти до висновку, що світ був створений за шість днів, що сьомий день був благословенний і освячений. А тому в основі викладу Мойсеєм історії шестиденного творення були і Божественне Об'явлення, і Передання.5

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ РЕЧОВИННОГО СВІТУ

Мойсей розрізняє два головних види творіння: загальне, початкове, яке полягало у створенні самої речовини світу, та частинне, що слідувало за за­гальним і полягало в утворенні з першоствореної речовини силою і премудрістю Творця різних видів творінь протягом шести епох різної тривалості, які названі "днями". "Той, Хто вічно живе, усе разом створив" (Сир. 18:1),- говорить премудрий син Сираха, маючи на увазі це творення. Про шестиденне творення всього чуттєвого світу творчою діяльністю Бога з цієї першоречовини інший мудрець Старого Заповіту говорить, що рука всемогутня "створила світ із безформної маси" (Мудр. 11:17, Хоменко).

ТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНЕ

У Першій книзі Мойсеевій сказано: "Напочатку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, І Дух Божий ширяв над поверхнею води" [Бух. 1:1-2). Отже, першою творчою дією Божою щодо створення Всесвіту було створення Неба І землі. Під землею Мойсей розумів не землю у власному значенні, яка створена пізніше, а те, що знаходилося спочатку в стані змішаності й невлаштованості,- матерію, з якої розвивалося подальше світотворення. Але що потрібно розуміти під Небом? Слова "небо", "небеса", крім значень атмосферного й астрономічного, мають у Старому Заповіті ще значення символічне, переносне. Під Небом нерідко розуміється в Письмі світ гарній (2 Кор. 12:2), місце перебування Бога (Пс. 68:34; З Цар. 8:27-30; Мф. 6:9; їв. 6:38; Євр. 8:1 та ін.), ангелів (Пс. 148:1-2; Мф. 18:10; Еф. 1:20 та ін.), які називаються воїнством небесним (3 Цар. 22:19-21; Пс. 148:2; Лк. 2:13 та ін.), і святих Божих (4Цар. 2:11; Мф. 6:20; 19:21; Євр. 10:31 та ін.).

Існує думка, що в переносному значенні вжито слово "Небо" і на початку Книги Буття, під Небом розуміють тут "небеса небес" (3 Цар. 8:27, ЗО, 39), або світ невидимий, ангельський, створений перед світом видимим. Святий же Іван Золотоуст, маючи на увазі це, мовить: "Мойсей не говорить про сили невидимі, не говорить: спочатку створив ангелів чи архангелів... Напочатку Бог розстеляє небо, а потім підстеляє землю, спершу робить дах, а потім основу" (На Бут. 11:2). Точно так інші знамениті тлумачі Шестиднева (напр., Василій Великий, Григорій Нісський, блаж. Феодорит, Єфрем Сирин, Іван Дамаскин) розуміли під першоствореними небом і землею - небо і землю в буквальному розумінні, не розуміли слово "небо" в переносному, духовному значенні.

Відповідно до початкового стану землі і під першо-створеним небом правильніше розуміти такий же стан змішаності й невлаштованості першоречовини світу, з якої було створено пізніше всі небесні тіла.

Небо і землю, тобто загальний склад усього світу видимого, Бог створив із нічого. Стан першоствореної землі описано так: "Земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1:2). Таке зображення стану першоствореної землі стосується і неба, бо з тієї ж першоречовини, із якої виникла земля, було створено небо. "Письмо, - говорить св. Василій Великий, - справедливо називало землю невлаштованою. Але те ж саме можемо сказати і про небо. Воно не мало ще повного утворення, не отримало властивої йому прикраси, тому що не освітлювалось місяцем і сонцем, не вінчалося сонмами зірок. Усього цього ще не було; а тому не згрішимо проти істини, якщо і небо назвемо невлаштованим" (На Шестидн., 2бес).

Першопочаткова земля (власне, всесвітня речовина) була невидимою і невлаштованою, тобто була пустою, безжиттєвою масою. Такий перший стан далі називається безоднею (євр. іекот - простір води, який вражає глибиною і протяжністю), а також водами, чим показується, що "із відомих родів тіл світова пер-шоречовина найбільш наближалась до властивостей рідких тіл" (митр. Філарет, Зап. на Кн. Бут.). Вся ця безодня, дивовижна пустота перебувала у повній темряві, бо світла ще не існувало.

"Посилаєш Ти Духа Свого - вони творяться, і Ти відновлюєш обличчя землі" (Пс. 104:30). Дух Божий-Божественний творчий Дух, третя Особа Св. Тройці -ширяв поверх води, тобто над безформною, безжиттєвою масою. Слово "ширяв" у перекладі з оригінального тексту, за поясненням св. Василія Великого, вжито замість слова "зігрівав", на зразок пташки, яка висиджує яйця і надає тому, що нагрівається, цілющу силу (На Шестидн., 2 бес). Таким чином, Божий Дух носився над безформною - безжиттєвою - масою, щоб вдихнути в неї життєві сили, приготувати ті форми життя, які викликані до буття наступним творчим Словом.6

ТВОРЕННЯ ЧАСТИННЕ

Творення частинне полягало в утворенні Богом із першоствореної світової речовини дією Його всемогутнього Слова різноманітних видів творіння протягом шести "творчих днів".

Перший день (Бут. 1:3-5). Початок творчої седмиці покладено створенням світла, «і сказав Бог: "Хай станеться світлої" і сталося світло"» (євр. ог). Як гово­рить апостол, "Бог... звелів був світлу засяяти з темряви" (2 Кор. 4:6). Під світлом, першим витвором Божественного Слова, розуміється світова матерія, відмінна від світил, створених пізніше.

Світло І з'єднана з ним теплота (євр. ог поєднує в собі два значення - світла і теплоти) - це перша, найголовніша умова органічного життя: без світла і поєднаної з ним теплоти не може розвиватись ні рослинне, ні тваринне життя. Вплив світла в більшості випадків необхідний і для неорганічних сполук. Слова Творця "Хай станеться світлої" можна розуміти саме так, що Господь премудро - всемогутнім Словом Своїм спочатку надав руху першоречовині, а потім викликав у ній, разом з теплотою й іншими явищами, світло. Таким чином, Бог є спочатку Творцем інертної матерії (яка сама по собі не здатна вийти зі стану спокою), а потім її Першорушієм.

Другий день (Бут. 1:6-8). На другий день за творчим повелінням Божим з'явилась твердь (євр. гикіа) посеред води. Це слово (від дієслова гока - поширювати) означає протяжність повітряного простору, який оточує, подібно до шатра (Пс. 104:2) чи прозорого покривала (Вих. 40:22), земну кулю і відділяє її від інших тіл Всесвіту. Створенням тверді покладено розділення між водами, які під твердю, і між водами, які над твердю. "Можна думати, що письменник Буття водами тут називав те, що і раніше називав тим же ім'ям, і також безодню, тобто першостворена невлаштована речовина стала прозорою" (митр. Філарет, Зап. на Кн. Бут.). Якщо погодитися з такою думкою, то справу творення в другий день можна зображати так: у безмірно великій, що не мала обрису, масі першоствореної речовини здійснився поділ на частини, тобто на тіла небесні; простір, який утворився між частинами розділеного цілого, став їх твердю. Визнаючи, що за творчим повелінням "Нехай станеться твердь посеред води" стали утворюватися світові тіла, можна думати, що в другий день отримала окреме існування у визначеному обрисі й об'ємі, з атмосферою, і наша планета Земля; вона являє собою все ще води під небесами, під твердю, як інші тіла - води над твердю (2 Пт. 3:5, 10, 16).

Третій день (Бут. 1:9-13). На третій день, за словом Творця, відбувся розподіл невизначеного до цього часу цілого земного тіла на воду та сушу {докладніше це описано в Пс. 103:6-10) і викликало перше життя у воді - рослинне. «І сказав Бог: "Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний". І сталося так» (Бут. 1:9). Як відбулося зібрання вод земних і виникнення суші, Святе Письмо нам не повідомляє. Земля і море є складовою частиною земної кулі; після їх розподілу було закінчено її утворення. Вказуючи на утворення землі в третій день, Мойсей не згадує про те, чи здійснювалось одночасно з утворенням нашої планети утворення інших світових тіл. Але у зв'язку з тим, що в описі другого і четвертого днів говориться про дійство Творця в цілому світотворенні, і що Земля становить дуже малу частину всього Всесвіту, "можна думати, що творча дія на третій день не обмежувалась однією Землею, але й інші однорідні з нею тіла небесного простору отримали в цей день більш визначене утворення, властиве їм" (митр. Філарет, Зап. на Кн. Бут.).

З появою суші стало можливе життя рослин. Інші умови для існування рослинного царства вже були -світло, теплота, повітря, вологість. Створити рослини Господь велить землі: «і сказав Бог: "Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі". І сталося так. і земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його» (Бут. 1:11-12), Ці три класи обіймають усі види рослинного царства. Прекрасним є при цьому перерахування новостворених видів - спочатку простих, а потім більш складних і досконалих. Можна думати, що послідовність в описі вказує на послідовність самого творіння видів рослинного царства.

Четвертий день (Бут. 1:14-19). На четвертий день були створені сонце, місяць, зорі - взагалі небесні тіла. Творче повеління про буття цих тіл зображається словами: "Нехай будуть світила на тверді небесній" (Бут. 1:14). Цей вираз вказує не на першопочаткове творення, тобто з нічого, а, як і вирази "Хай станеться світло <...> Нехай збереться вода", на творче утворення предметів. Основна матерія не тільки для землі, але і для неба й небесних тіл створена була спочатку (небеса і води над твердю); утворення небесних тіл, можна думати, здійснювалось одночасно з утворенням землі в тому ж послідовному порядку. На четвертий день було закінчено творче утворення цих тіл, подібно до того як на третій - нашої планети. Разом зі своїм повним утворенням вони стали з четвертого дня за особливим творчим повелінням світилами для землі - носіями першоствореного світла, його збудниками або знаряддями (саме таке значення має євр. -таоr-, на відміну від - оr- - світла першоствореного), чим до цього часу вони не були. Одні стали так званими світними тілами (зорі), інші - сяючими відбитим світлом (напр., Місяць, планети).

П'ятий день (Бут. 1:20-23). На п'ятий день було по­кладено початок творенню царства тварин: спершу були створені мешканці вод, а потім - повітря.

При створенні мешканців вод Бог сказав: "Нехай закишать води живими створіннями" {Бут. 1:20, Хоменко). Вираз "нехай закишать" значить: нехай наповниться вода живими істотами, які здатні жити в ній, але не дією наданих матерією сил, а дією творчого повеління Божого: "І сотворив (bаrа - дієслово, яке вживається лише там, де вказується на творення у власному значенні) Бог (пряме заперечення думки про здатність матерії утворювати життя) великих морських потвор і великі живі створіння, що повзають та кишать у воді (євр. scherar - тих, що багато родяться, від scharaz - плазувати, кишіти; обіймає собою всіх водних тварин - від найбільших до найменших), за їхнім родом" (Бут. 1:21, Хоменко).

До п'ятого дня належить творення мешканців повітря. Боже закликання їх до буття виражено словами: "...Нехай птаство літає над землею попід твердю небесною" (Бут. 1:20, Хоменко). І створив Бог мешканців повітря за родом їх.

Шостий день (Бут. 1:24-25). Цього дня отримали буття наземні тварини і людина - вінець земних творінь. «І сказав Бог: "Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її". І сталося так» (Бут. 1:24). «Коли сказав Бог: "Нехай видасть земля",- зауважує св. Василій Великий,- це не означає, що земля виносить уже те, що знаходилося в ній, але Той, Хто дав повеління, подарував землі і силу видати». Творець тварин є Бог, Який утворив їх із землі (Бут. 2:10), як і людей (Бут. 2:7). Створених із землі (тобто із земних елементів) наземних тварин Письмо розділяє на три класи: це, по-перше, худоба, чотириногі тварини, найбільш здатні до приручення; по-друге, земні плазуни - всі тварини, котрі рухаються без ніг або з допомогою ледве помітних кінцівок (напр., черви, безкрилі комахи); по-третє, земні звірі, тобто дикі тварини. До цих класів входять усі види наземних тварин.

Така біблійна історія створення світу видимого. З неї випливають загальні догматичні положення:

I. Небо, і земля, і все військо їх - весь матеріальний світ зі всім, що живе на ньому, - зобов'язаний Творцю не лише своїм буттям, але й частинним утворенням і своєю досконалістю. Бог є Творець стихій світу матеріального. Бог і створив, і влаштував космос (світ) із першоствореної речовини. Дією ж творчості Божої отримали буття і досконалість природи всі істоти, які живуть у воді, в повітрі і на суші, кожне за своїм родом.

II. Cвіт створений не миттєво, не одноразовою творчою дією Божою: крім створення спочатку "Неба і землі" повне формування його здійснювалося протягом шести "днів". Які це "дні", відомо лише Творцеві. Але "дні" творення показують істини й порядок безпосередніх дій Творчої Сили, які здійснились у визначений час. Отже, світне вічний, а отримав буття і влаштування в часі. З початком світотворення отримав початок і сам час як щось, що має вимір.

III. Порядок світотворення полягав у сходженні від загального до часткового, від найпростішого до найскладнішого, від нижчих ступенів життя до вищих,- у загалі, від менш до більш досконалого, причому кожна ланка в ланцюгу творінь Божих є приготуванням до вищої, у вищій має найближчу свою мету. В усій історії світотворення не можна не вбачати приготування до створення такої істоти на землі, яка могла б розуміти чудо творення Божого і розумно користуватися створеним, тобто людини, котра поставлена царем природи.

ДОСКОНАЛІСТЬ ТВОРІННЯ

Всесвіт створено досконалим, тобто таким, що відповідає тому призначенню, яке визначене для нього Творцем. І об'явлення показує, що світ на початку дійсно відповідав творчим задумам про нього, Самим Творцем було визнано добрим, а по закінченні творення "побачив Бог усе, що вчинив. І ото,- вельми добре [воно!]" (Бут. 1:31). Навіть про світ у теперішньому його стані апостол вчить: "Кожне бо Боже твориво добре" (1 Тим. 4:4). Псалмоспівець описує світ як чудовий і величний орган об'явлення слави (Пс. 18:2), премудрості (Пс. 103:24) і благості Божої (Пс. 144:9), і внаслідок такого відображення у світі досконалостей Божих вказує на нього як на найкращий для людей посібник істинного богопізнання і богошанування (Пс. 85:8-10; 91:1-6; Іс. 40:26). Але, з іншого боку, в об'явленні немає думки, що цей світ є найкращим з усіх можливих, які тільки міг створити Бог. Навпаки, воно вчить, що теперішні небо й земля минуться (Мф. 24:35; 2 Пт. 3:10, 12), що буде нове небо і нова земля, в яких перебуватиме правда (2 Пт. 3:18; Рим. 8:20-21), тобто кращий і досконаліший світ, ніж теперішній.

Отже, всесвіт створений відповідно до свого призначення. Він досконалий. У створеному Богом світі, і створеному завдяки Божественній благості, не було і не могло бути зла; зло не може бути справою Творця7. За богооб'явленим ученням, поява у світі зла і смерті є наслідком гріха і посилаються вони Богом для лікування гріха, а гріх, або моральне зло, є справою морально вільних істот, які зловживають своєю волею всупереч намірам Творця.

Висновок

Бог є не тільки Творець, але й Промислитель світу, Вседержитель. Переконання в бутті промислу Божого є настільки загальне в людському роді, як і переконання в бутті Божому, як і сама релігія. Без віри в промисел неможлива ніяка релігія. Наочним свідченням всезагальної віри в Бога-Промислителя є молитва, якою людина прагне ввійти в живе спілкування з Божеством; молитва не могла б виникнути без упевненості в безпосередній близькості Бога до світу і Його піклуванні про світ.

Але не тільки окремі вислови, а й усе Писання свідчить про промислительну дію Божу в світі. Воно і саме по собі - свідчення промислу Божого, адже є надзвичайним засобом спасіння людини.

Промисел Божий відкривається переважно у збереженні творінь і керуванні ними. Світ і всі істоти, що в ньому знаходяться, з їх законами, силою і діяльністю, зберігаються в бутті дією Бога-Промислителя, Без дії всезберігаючої сили Божої світ не міг би існувати й однієї миті - все б відразу зруйнувалось, адже він підлягає постійним змінам, несамобутній і в цілому, і в частинах.

Бог-Вседержитель не тільки зберігає буття всього світу, але всі дії створених сил, істот, що знаходяться в світі, і всі події, що в ньому відбуваються, направляє до досягнення призначених світу цілей. Саме творіння без керівництва і співдії промислительної сили, тільки своїми силами, при схильності істот світу цього до чуттєвого, а особливо морального відхилення від порядку, не може підтримувати порядок і благоустрій у світі, безсильне і в досягненні призначених цілей. Тільки через Господа все у світі може успішно досягнути свого призначення (Сир. 43:28).

Біблія стверджує істину про Боже керування світом, коли вчить про Бога, що Він як Творець неба і землі є верховний Владика всесвіту (Пс. 95:3; Зах. 14:9; Мф. 11:25), "Господь над панами та Цар над царями" (Об. 17:14; Тим. 6:15). "Господня земля, і все, що на ній, вселенна і мешканці її" (Пс. 24:1; див. також 89:12).

Дії світоуправління Божого поширюються як на світ матеріальний, так і на світ розумно вільних істот. Бог, за свідченням Писання, "наказує сходити сонцю Своєму над злими і над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мф. 5:45), зодягає польову траву (Мф. 6:30), подає дощ і врожайні часи (Дії 14:17), вказує шлях для блискавки (Йова 28:26, 38:25, 35), "випроваджує вітер із запасів Своїх" (Пс. 135:7) тощо. Всі явища у світі матеріальному, співдіючі зі шляхами промислу про людину, слугують для морального світоуправління Божого. Залежно від цілей цього світоуправління, подаються в Писанні не тільки часткові й місцеві зміни, але і зміни у стані всього матеріального світу, як ті, що відбулися (прокляття землі за гріх людини і всесвітній потоп - Бут. З і 7 розд.), так і ті, що мають відбутися (при відкритті царства слави - Рим. 8:19-22). Відчутним доказом морального Богокерівництва світом є чудеса, які звершуються з волі Божої для Своїх великих цілей.

Керує Бог і світом розумно вільних істот, співдіючи досягненню ними призначених цілей.

Використана література

1. Макарий (Булгаков). Православно-догматическое богословие. - Москва, 1999.-Т. 1.- С. 486.

2. Православное исповедание, или Изложение российской веры Петра Могиы. - Ч. 1, отв. на вопр. 27.- Москва, 1996.- С. 31.

3. Православна віра. Послання східних патріархів. - 14 чл. - Вінніпег, 1957.- С. 43.

4. Книга правил святих апостолів, святих соборів вселенських і помістних, ісвятих Отців. - Бровари, 2002. (Репринт. воспроизведение изд. 1893 г.- С. 238).

5. Григорий Богослов. Собр. творений: В 2-хт. Т. - 1. Слова 38 и 45.- Москва, 1994.

6. прот. Іван Нідзельський, - Основи православного віровчення. – Луцьк, 2005. – С. 383.

Похожие работы: