Реферат : Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ) 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Реферат >> Социология


Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)




ПЛАН

Вступ.

I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:

а) вивчення укра∙нського фольклору;

б) етнографўчнў дослўдження;

в) соцўологўя лўтератури.

II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-

логў∙:

1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-

гў∙.

5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.

Заключення.

ВСТУП

Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-

ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-

тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори-

чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв,

соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-

ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї ∙х подаль-

дальшўй еволюцў∙.

Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-

цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў

розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики конкретних

мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури як су-

5;1

- 3 -

купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў

ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос-

лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи вўд

∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як академўчно∙ науки набуваї

особливого значення.

У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза-

них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально∙ ў соцўологўчно∙

думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова

практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос-

новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-

ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови, науково∙ спадщини,

проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў та багато

ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-

ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў

забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з

головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су-

спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий

комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-

тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення

укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й менталўтету,

державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙, принципи,

установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце-

си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися, замов-

чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-

тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-

матично∙ ўдеологў∙, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй,

полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙ нашого народу. Можна називати безлўч

представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,

гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо-

вана на свўй лад: М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко,

М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙ соцўологўчно∙

думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку ў кла-

сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв. Ўсторўя - неперервний процес, тому розглядаючи

5;1

- 4 -

ўсторўю соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, важливо вўдтворити ∙∙ як

цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў∙, вивчити внутрўшню

логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки

роздўляють на два перўоди:

- протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження,

становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, геро∙чно-побутовий епос,

релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су-

спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо-

тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення ∙∙

спецўалўзованих видўв щодо органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-

альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў

т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў

∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем-

люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що

не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-

логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў

речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї

хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,

так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов-

лення соцўологў∙.

- перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙

(вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙ нау-

ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново∙ та

сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су-

часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв

аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас-

ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно∙ теорў∙ з

глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.

Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї вўдносний характер,

оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу,

рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).

В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на

основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.

5;1

- 5 -

ГЛАВА I

Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного

життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў науко-

вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була

зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру-

ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз-

вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо-

дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни

в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв

народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу-

мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в, при-

казок, загадок ў т.д.

В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням збе-

регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до

минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви-

ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙ нацўонально∙

держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв

та видань матерўалўв народно∙ творчостў.

Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укра∙нського

фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та росўйсько-

го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания старинных малороссийских

песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни" в трьох

книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские

народные думы и песни" (СПб, 1836), М.А.Маркевича "Обычаи, поверья,

кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў приказки,

прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў.

Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-

томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо-

нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно

все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-

го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого перебували пўд

постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому в роз-

витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес

нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-

5;1

- 6 -

носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,

на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.

Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над-

звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,

що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування

зародкўв етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-

дўл соцўологў∙.

Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.

Предметом ∙∙ ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси,

взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-

ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.

Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу

було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування

свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально∙

ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала до себе увагу,

викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме-

жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укра∙нсько∙ ху-

дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по-

неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На

фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра-

гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.

З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо-

нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро-

мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-

бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий

предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури.

Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх

образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў

данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са-

мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час-

то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-

су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.

ГЛАВА II

5;1

- 7 -

Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укра∙нсько∙

соцўологў∙, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-

клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис-

тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов-

чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй

укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч,

похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв-

лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому. Соцўологўю вўн ро-

зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба-

гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами".

Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙ економўки,

нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙

галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу "науки

суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя".

Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози-

тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по-

ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти

ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов був не

тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в Росў∙

ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново∙

для того часу системи суспўльного знання.

М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в

суспўльствў", а ўсторўю - як науку про звершену, минулу дўяльнўсть,

стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж точно узагальнення, якў

дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў, тобто так

званў закони". Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў про-

довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового

значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний ме-

тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо-

логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод Драгоманов успўшно застосовуї не

тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у тих,

що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў проблеми

Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть укра∙нського народу, укра∙нський

нацўонально-визвольний рух.

Особливу увагу М.П.Драгоманов придўляї соцўологў∙ полўтичних

5;1

- 8 -

вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади, взаїмовўдносин

мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та

особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово, широке коло

питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет-

нополўтологў∙ - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-

лўтичних процесўв.

Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-

онуї; поточна полўтика мўнлива, пўдлягають змўнам ў фундаментальнў,

здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують ў не можуть

ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи, якў

мали б претендувати на безперечну, позаўсторичну сталўсть. Полўтичне

життя за сво∙м змўстом ї процесуальним, тут усе рухаїться, виникаї,

деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться

новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў, - така методологўчна

установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй соцўо-

логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади.

Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра-

цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним

ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў соцўологўчних дослўдженнях

вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: "...людина мусить прийти до

того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей

до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування навўть

державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало вище

над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна проти

друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на-

цўональностям".

Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано-

ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання дўйсностў,

ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно∙ дум-

ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями фўлософў∙, етнографў∙,

соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження

полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у суспўльствў, ў в

сво∙х пошуках вўн вийшов на новий для укра∙нських гуманўтарних наук

рўвень - рўвень полўтично∙ соцўологў∙. Соцўологўчне розумўння ўсторич-

ного процесу, застосування порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу-

мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙.

5;1

- 9 -

Визначне мўсце в ўсторў∙ фўлософсько∙, соцўологўчно∙, соцўально-

полўтично∙ думки займаї видатний укра∙нський мислитель, учений, пись-

менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916).

Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння - охо-

плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙, соцўологў∙, фольклористи-

ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн залишив глибокий

слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури - в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-

рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙, англўйсько∙, французько∙, чесько∙,

польсько∙, словацько∙ мов.

Соцўологўчна спадщина Франка багата ў рўзноманўтна. Вона не лише

вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙ соцўологўчно∙ думки ХIХ -

початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та принципи актуальних на той

час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання розробляються ученим у

працях "Про соцўалўзм", "Наука та ∙∙ становище щодо працюючих класўв",

"Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людськостў", "Що таке поступ?", "Про працю"

та ўн.

У творчостў Франка багато уваги придўляїться питанням методологў∙

та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз важливих методўв соцўа-

льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў "Найновўшў

напрямки в народознавствў" Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен-

ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську ўсторўю, елементи

якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра-

цях Дарвўна, що дало "сильний ўмпульс для розвитку багатьох емпўрўчних

наук".

Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ∙∙ ролў та зна-

чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що "кўнцевою метою науки ї

людина та ∙∙ добро".

Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно∙ спе-

цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги Рошкевич вўд 20 вересня

1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї "форми спўльного життя лю-

дей, розвитку, виховання ў т.д.". Сьогоднў загальноприйнятим ї розумўн-

ня предмета соцўологў∙ як науки про соцўальнў спўльноти, котрў ў ї, по

сутў, "формами спўльного життя" людей.

Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель, пов'язане з величез-

ною складнўстю людських взаїмин, численними переплетеннями причин ў

5;1

- 10 -

наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й прихованў причини

та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому немаї науки "труд-

нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночасно тако∙ важливо∙, як наука про

людину ў людське життя".

Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та перспективи Ўван

Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях - "Мислў о ево-

люцў∙ в ўсторў∙ людськостў" та "Що таке поступ?". Вони свўдчать, що ав-

тор був глибоко обўзнаний ўз новўтнўми досягненнями "наук соцўо-

логўчних" ў тих вчених, що пўднялися до "оброблення" та узагальнення

емпўрўчних фактўв, - Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора та ўн.

Майбутнї людства Ў.Франко вбачаї не в пануваннў одного класу над

ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у "всесвўтнўй рўзанинў",

а в прогресў технўки, розвитковў науки, культури, освўти, моралў й пе-

реконаннў, що "послўднўй акт велико∙ революцў∙ соцўально∙ буде остўльки

лагўднўший, оскўльки освўта ў наука зможе прояснити масам робочого на-

роду цўль ў способи цўлого дўла", - пише вўн у працў "Наука ў ∙∙ стано-

вище щодо працюючих класўв".

Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя - складний процес, не звичай-

ний перелўк "важливих подўй" - воїн, дўючих осўб, процесўв, наслўдкўв,

що вона нўколи не може стати "повною, скўнченою, такою, про котру мож-

на сказати: се будинок готовий, нў однўї∙ цеглини в нўм не хибуї.

...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком, котрий кожне нове по-

колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў пересипаї вўдповў-

дно до власних потреб, до власних поглядўв". Вона ї закономўрним проце-

сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним "законам, а не

залежить вўд примх ў бажань окремих людей". В ўсторў∙ укра∙нсько∙ нау-

ки це була нова методологўя ў нова парадигма для ўсторўографў∙ в ро-

зумўннў ўсторичного процесу розвитку суспўльства, його джерел, ме-

ханўзмўв ў рушўйних сил.

Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў вивчення фольклору, що,

як вўн пўдкреслюї, допомагало "глибше заглядати в душу свого народу",

сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў, особливо ўнтелўгенцў∙, та

справў вўдродження нацў∙.

Будучи видатним ученим ў водночас впливовим громадсько-полўтичним

дўячем, М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним, так ў пра-

5;1

- 11 -

ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙ Укра∙нсько∙ держави. Ком-

плекс цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў питання (соцўаль-

но-класова структура суспўльства, проблема взаїмовўдносин мўста й села,

динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в), так ў соцўологўчнў

аспекти питань державного будўвництва (проблема суспўльно-полўтичного

устрою, нацўональна полўтика - етносоцўологўя та етнополўтика, соцўо-

логўя суспўльно∙ моралў).

Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси вченого, що форму-

валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙ позитивўстсько∙ традицў∙,

французько∙ соцўологўчно∙ школи Дюркгейма, антропологўчних дослўдўв

Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙ В.Вундта, найшли в його

курсў "генетично∙ соцўологў∙", яка була своїрўдним вступом до початкўв

еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў.

"Генетична соцўологўя", ўде∙ яко∙ Грушевський розвиваї на сторўн-

ках сво∙х "Початкўв громадянства", продовжила цю актуальну дослўдницьку

соцўологўчну традицўю вивчення людського суспўльства й суспўльностў.

Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такий спосўб - "в популярнўй ў

короткўй формў... ознайомити ширшў верстви нашого громадянства з

новўшими течўямив сўй сферў, з фактами ў помўченнями, поробленими

спўльною працею цивўлўзованих народўв".

М.Грушевський по-своїму розв'язуї проблему механўзму еволюцў∙ люд-

ського суспўльства й рўзних форм суспўльностў. Аналўзуючи соцўальнў

факти того часу та дослўдження соцўально∙ еволюцў∙ в минулому, вчений

доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах людського життя

невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстських та колективўстських тенденцўй

ў перўоидчного чергування переваги то одних, то других. Саме ця бо-

ротьба двох тенденцўй ї, на думку Грушевського, основою того ритму

соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуї соцўологўя ў всў соцўальнў науки.

В концепцў∙ "генетично∙ соцўологў∙" Грушевський намагаїться по-

лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип органўчного синтезу

основних факторўв розвитку людського суспўльства - бўологўчного,

психўчного та соцўального.

Перша стадўя розвитку суспўльностў характеризуїтся, за Грушев-

ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку досоцўальних форм ор-

ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людського колективу зў сфери тва-

ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙ соцўального та психо-

5;1

- 12 -

логўчного факторўв.

Друга стадўя характеризуїться пануванням племўнно-родово∙ ор-

ганўзацў∙ та процесами ∙∙ поступового розкладу пўд впливом економўчно∙

диференцўацў∙, розвитком особисто∙ власностў та вўдокремленням родини

чи родинно∙ сўм'∙ ўз загалу племенў. Формуїться влада та соцўальнў вер-

стви, яким вона належить, - вўйськова аристократўя, цивўльнў та

релўгўйнў авторитети.

Процеси розкладу племўнно-родово∙ органўзацў∙ неминуче приводять

до формування класово∙ держави, що й знаменуї собою наступ третьо∙

стадў∙ розвитку суспўльностў.

У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес

ўде∙ та концепцў∙, що тўсно пов'язанў з його громадсько-полўтичною

дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як "полўтична соцўологўя" Грушев-

ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙ М.Грушевський з неупередженўстю й

терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї

ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й

буде розвиватись укра∙нське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з

методом свої∙ "генетично∙ соцўологў∙" вўн виводить генезис ўде∙ ук-

ра∙нсько∙ державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки∙всько∙ Русў й

кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ держави у 1917 р.

М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙м значенням завдання - об-

грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра∙нського народу

на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний,

культурний та етнўчний суб'їкт. "Це людина, яка встановила науковў,

точнў пўдстави нашо∙ державностў", - сказав про нього В.Винниченко.

Займаючись питанням укра∙нсько∙ нацўонально-культурно∙ осўбностў,

М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў∙

соцўально∙ та нацўонально∙ ўдентичностў. Зокрема, становить ўнтерес

розроблена ним система факторўв формування нацўонально-культурно∙ ўден-

тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Серед головних факторўв тако-

го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного шляху розвитку, ет-

нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў принадлежностў до пев-

но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти. Теоретичнў пўдстави концепцў∙ М.Гру-

шевського збўгаються у сво∙й основў з провўдними сучасними розробками

цўї∙ проблематики.

Концепцўя нацўонального миру, що ї кўнцевою метою етнополўтики

5;1

- 13 -

М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙ соцўально∙

гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним забезпеченням останньо∙ мало

стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство - "державу-гро-

маду", за висловом самого вченого, - "подўбне за означенням новўй

релўгў∙ для народу".

Демократичнў за своїю суттю принципи нацўонально∙ полўтики

Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙х основах М.С.Грушевським, безумов-

но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙ реалўзацў∙ створення демокра-

тичних умов ў розвитку демократичного громадянського суспўльства.

Перетворити соцўологўю в справжню науку про суспўльство було од-

ним ўз найважливўших завдань у сферў соцўальних наук видатного ук-

ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога, полўтичного дўяча Бог-

дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).

В сво∙й дисертацў∙ "Суспўльство ў особистўсть" вўн дотримувався

позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в соцўологў∙, з точки зору

якого суспўльство - результат психологўчно∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами.

За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами встановлюїться спўльнўсть почуттўв,

бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у соцўальне формування

ў, нарештў, в суспўльство. "Дўя суспўльства, - писав у цўй працў Костя-

кўвський, - полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй змўнў десь уже

ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають суспўльство, але

так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙ спўльностў почуттўв у ўнди-

видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного, або в створеннў сус-

пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних колах. Кожний зокрема

ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи розмовний вислўв, як

приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў цўлком поглину-

тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў приватнў особи хо-

чуть брати участь у суспўльному життў, то вони повиннў, в кожному разў,

однаково вўдчувати й бажати. Ця однорўднўсть у почуттях ў бажаннях

з'являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўж особистостями ў отже, маї бути

створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних станўв".

На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙ в строгу науку

вимагаї виконання наступних умов. Перша умова стосуїться понятўйного

апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бути проаналўзованў основнў

соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство, держава, право ў т.д.

5;1

- 14 -

Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю "Соцўальнў науки ў

право" на чотири великў роздўли: "Суспўльство", "Право", "Держава",

"Культура".

Другою важливою умовою ї застосування причинних вўдносин у сферў

соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў вимагаї вирўшення пи-

тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних процесўв, можливўсть ў

дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень аналўзу, на якому мож-

на простежити причиннў й необхўднў зв'язки.

Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання про науково строгу

соцўальну науку, ї проблема цўнностей. Кўстякўвський визначаї ∙∙ як

проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, - це певнў цўннўснў регулятиви,

що впливають на соцўальне життя.

На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука може працювати ли-

ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў, який фўксуїться в

науково-соцўальних поняттях.

У працў "Соцўальнў науки ў право" Кўстякўвський не вўдокремив кри-

тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як зазначив сам учений,

"мої завдання не побудувати систему, а пўдготувати шляхи ў засоби, якў

допоможуть здобувати ў створювати наукове знання".

У вченнў про право, найбўльш опрацьованўй частинў теоретично∙

спадщини Кўстякўвського, конкретизуються тў принципи пўзнання

соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи загальнў питання соцўо-

логў∙.

Дво∙ста природа права: з одного боку, це сфера чисто∙ належностў,

зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з ўншого - воно на-

лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж окремими ўндивўдами ў

соцўальними групами, являючи собою суму норм, що встановлюють ком-

промўс мўж рўзними вимогами, - вимагаї вўд учених дво∙стого методу,

своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.

З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў вчення про право, якў

розглядають його лише з одного боку; так, соцўологўчний пўдхўд до пра-

ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний пўдхўд також маї

пам'ятати про те, що ўдея права завжди втўлюїться в конкретному

суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп з рўзними, часто

суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю права Кўстякўвський

видўляї чотири пўдходи до його аналўзу: соцўологўчний, психологўчний,

5;1

- 15 -

догматичний ў нормативний. Першў два пўдходи розглядають право як

реальне причиново-зумовлене явище, яке входить в структуру ўснуючих

соцўальних зв'язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд спрямований на аналўз

права як явища природного порядку, на вивчення законўв його розвитку й

виникнення, то психологўчний пўдхўд пов'язаний з вивченням того, що в

сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттям правосвўдомостў.

Догматичний (юридичний) пўдхўд до права вивчаї систему правових

норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично визначеному суспўльствў.

Останнўй пўдхўд до вивчення права - нормативний або телеологўчний

- припускаї, що в правў реалўзуються "трансцендентальнў" цўлў: рацўо-

нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в тому, що ∙й зав-

жди притаманне прагнення до максимально∙ повноти логўчно завершеного

цўлого, позбавленого суперечностей. Етична природа права, на думку

Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў висловлювати ўде∙ свободи ў

справедливостў. Право - це справедливўсть ў свобода в ∙х зовнўшнўх, зу-

мовлених суспўльним середовищем формах. "Право рухаїться ў зумов-

люїться рўзними етичними цўлями: воно ї одночасно носўїм свободи ў

справедливостў. Право прагне втўлити в собў свободу ў справедливўсть

якомога повнўше ў досконалўше".

Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ на рубежў столўть право-

вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў теоретика права

важко переоцўнити. В сво∙х працях ў публўчних виступах вўн закликав

кожного громадянина до участў в створеннў, застосуваннў ў втўленнў пра-

ва, пўдпорядковуючи цьому завданню творче натхнення, запити розуму,

напруження почуттўв ў зусилля волў.

В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни до недавнього часу було

невўдомим ўм'я одного з видатних ∙∙ представникўв, котрий чимало зро-

бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙, так ў для ∙∙ роз-

витку - Микити Шаповала. Головною причиною замовчування його наукового

доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного дўяча в ўсторў∙

укра∙нсько∙ держави - Центральнўй Радў та УНР.

Микита Шаповал як полўтичний дўяч ў учений один з перших ук-

ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення соцўологў∙ як науки,

без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливо вирўшувати прагматичнў соцўальнў,

економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають перед Укра∙ною у

5;1

- 16 -

зв'язку з потребами ∙∙ вўдродження пўсля втрати незалежностў. Виходячи

з глибокого переконання про тўсний зв'язок "науки ў життя", М.Шаповал

пўдкреслюї, що "полўтика може наукою стати лише на грунтў соцўологў∙ ў

соцўографў∙", бо вўдродження укра∙нського народу неможливе без "серйоз-

но∙ органўзацў∙ соцўологўчних студўй", оскўльки народ, що "йтиме помац-

ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в супўльних спра-

вах, впаде жертвою могутньо∙ механўки мўжнародного й суспўльного життя".

Задум створення Укра∙нського ўнституту громадознавства в Празў ви-

никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в необхўдностў "гли-

бокого аналўзу" соцўальних процесўв, чого не може дати зовнўшнї ∙х

спостереження та описання. У зв'язку з цим Шаповал розробляї план ор-

ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий займався б глибоким дос-

лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нського життя.

Ўнститут громадознавства був створений у Празў при пўдтримцў уря-

ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували три вўддўли: народознав-

ства, господарства ў технўки, соцўологў∙ ў полўтики. Вўддўл народо-

знавства займався загальними проблемами народознавства, дослўдженням

розвитку форм "людських органўзацўй" (суспўльств, народўв), вивченням

витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙ свўдомостў та ўн. Вўддўл гос-

подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження економўчних стру-

ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙ сусўдўв, систему еко-

номўчних зв'язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ й полўтики зосередився на

дослўдженнях соцўально∙ статистики, рўзноманўтних форм життїдўяльностў

суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв виникнення ў розвит-

ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўння суспўльним життям та ўн.

У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито Укра∙нський робўтни-

чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соцўо-

логўя), студенти набували знання з "суспўльно∙ полўтики" (про соцўальнў

процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику), оволодўвали ўсторўїю

соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўями соцўального контролю та

ўн. Читалися лекцў∙ з укра∙нознавства та соцўографў∙ Укра∙ни, де

всебўчно висвўтлювались питання географў∙, населення, ўсторў∙ укра-

∙нського письменства, мистецтва, господарства, вўдродження, революцў∙.

Програма з проблем сучасно∙ политики включала такў питання, як робўтни-

ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова справи, свўтове госпо-

дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙ни та ўн. Спўвпрацўвниками цього

5;1

- 17 -

ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до друку багато цўкавих

праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома в Укра∙нў сьо-

годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського "Ўсторўя кооперацў∙",

М.Ю.Шаповала "Вўйсько з соцўологўчного погляду", "Органўзацўя укра-

∙нських соцўологўчних студўй", "Укра∙нська соцўологўя", а серед пўдго-

товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були працў Л.Бўлецького "Соцўо-

логўчний метод в лўтературнўй критицў", Т.Гриба "Соцўологўчна теорўя

нацў∙", В.Петрўва "Соцўологўчна теорўя оборони нацў∙" та ўн.

Микитў Шаповалу належить прўоритет в укра∙нськўй соцўологў∙ у

розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙ теорў∙. Мова йде про його фун-

даментальну працю "Загальна соцўологўя", написану як курс лекцўй для

студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситету при Ўнститутў громадо-

знавства в Празў. Учений розглядаї тут соцўологўю як практичну науку

про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб "не блукати потемки в

громадських справах, а свўдомо розбўратись в ∙х ў керувати ними", бо

укра∙нцям "нема ўншого виходу, як взятися до вивчення суспўльства: або

ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними, дўяльними, творчими, або

... будемо лише скўглити вўд болю рабства ў не зрушимось з мўсця, не

визволимось з неволў". Усвўдомлення ролў ў значення наукового розумўння

суспўльства на основў глибокого знання законўв його розвитку та фун-

кцўонування червоною ниткою проходить крўзь усў соцўологўчнў працў

М.Шаповла.

Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙ М.Шаповала ї характе-

ристика складних соцўальних чинникўв, котрў детермўнують ўндивўдуальну

ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў, а в об'їднаннў з

ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об'їднання людей, новў соцўальнў

групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують ўндивўдуальне та за-

гальне, утворюючи "комплекси сил, збўрникўв ∙х, якў ми сприймаїмо як

окремў сполученў, складнў їдностў", котрў називаються колективами, або

соцўальними силами. Соцўальнў сили М.Шаповал розглядаї як спосўб

поїднання, зв'язку людей, як чинник, що "утворюї всяку вза∙мочиннўсть

мўж людьми".

М.Шаповал вважаї необхўдним створення "соцўологў∙ мови", котра

розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ в суспўльствў, що поглибило б наше

знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому контекстў вўн розглядаї

письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати нагромадженвй люд-

5;1

- 18 -

ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў як така вона без-

посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть людських скупин та на

∙х ўсторичну долю.

Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике значення не лише в

ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна й сьогоднў, оскўльки

чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙ Укра∙ни набувають

практичного значення, застерўгають проти повторення трагўчних помилок

минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў вўдтворюї не лише

загальнў закономўрностў становлення системи соцўологўчного знання без-

вўдносно до ўсторичного простору й часу, а й вўддзеркалюї всю склад-

нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних, пўзнавально-наукових проце-

сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в конкретних ўдеях,

вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних мислителўв. Саме

цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў форми знання чи

мислення дають пўдстави вўдокремити укра∙нську соцўологўю як спе-

цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙ нашого етносу, як елемент теоре-

тичного самоусвўдомлення ним сво∙х специфўчних ў загальнолюдських

соцўокультурних рис та особливостей.

КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть соцўальних вўдно-

син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо, усвўдомлених ў вўдтворе-

них у суспўльнўй свўдомостў, - все це утворюї той специфўчний соцўо-

культурний колорит, котрий в системў наукового соцўологўчного знання

уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах, ўдеях, теорўях, ме-

тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й вўдбивають специфўчнў

особливостў розвитку соцўологўчного знання в рўзних кра∙нах (Соцўо-

логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо).

На Укра∙нў склалися необхўднў передумови для ўнституцўалўзацў∙

соцўологў∙. Укра∙нське суспўльство потребувало об'їктивного наукового

знання про власну природу, про свої мўсце й роль у всесвўтнўй та ївро-

пейськўй ўсторў∙ ў культурў. Доказом цього ї багата спадщина,

оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙ в творчостў М.Костома-

5;1

- 19 -

рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського, Б.Кўстякўвського, М.Ша-

повала та ўн.

Ўнституцўалўзацўя соцўологў∙ в СРСР, незважаючи на суворий конт-

роль за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙ системи, сприяла

розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў. Першими паростками цього

процесу тут стали так званў лабораторў∙ конкретних соцўологўчних дос-

лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така лабораторўя почала фун-

кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному унўверситетў ўм.Шевченка

при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙ були вўдкритў у Львўвському,

Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах Укра∙ни.

Ўз започаткуванням соцўологўчно∙ освўти розгорнулася пўдготовка

соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙. Було вўдкрито набўр до аспў-

рантури зў спецўальностў "соцўологўя". В груднў 1979 р. в Ки∙вському

унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙ кафедра соцўологў∙, в

1986 р. - вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991 р. - факультет соцўо-

логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення були створенў також у Хар-

кўвському, Львўвському, Одеському, Днўпропетровському, Волинському

унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурў Ўнституту фўлософў∙ АН

органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого восени 1990 р. ство-

рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наук Укра∙ни.

Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў теоретико-методо-

логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу соцўологўчну науку

поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй сучаснўй соцўологў∙.

5;1

- 20 -

ВИКОРИСТАНА ЛЎТЕРАТУРА

1. Шаповал М. "Укра∙нська соцўологўя"

Прага, 1927 р.

2. Шаповал М."Соцўологўя укра∙нського вўдродження"

Ки∙в, 1994 р.

3. Грушевський М. "На порозў ново∙ Укра∙ни"

Ки∙в, 1991 р.

4. Довгич В.А. "Укра∙нська ўдея в полўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова"

Ки∙в, 1991 р.

5. Франко Ў. "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людьськостў"

Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

6. Франко Ў. "Найновўшў напрямки в народознавствў"

Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

7. Франко Ў. "Потреби аграрно∙ статистики"

Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

8. Франко Ў. "Наука ў ∙∙ становище щодо працюючих класўв"

Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

9. Франко Ў. "Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня 1878р."

Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20.

10. Кистяковский Б.А. "В защиту права (Интеллигенция и правосознание)"

Вехи М.,1991 г.

11. Депенчук Л.П. "Кистяковский: жизненный путь и философия"

Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.

Похожие работы:

  • Соціалізм в історії України

    Курсовая работа >> История
    ... І як наслідок — українці почали на всі боки відхрещуватися від ... беральної течії в Україні на початку ХХ століття. Перша ... . 1994.—№ 2, 4, 5. Великий українець: матеріали з життя та ... історії. // Філософська і соціологічна думка.—1991.—№10. «Шлях перемоги», ...
  • Соціальна держава

    Дипломная работа >> Государство и право
    ... в Україні інституту соціального партнерства на найближчу перспективу. Насамкінець зауважимо, що на теренах України ... // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №9-10. — С.177-195.  Першість у вживанні терміна «соціальна ...
  • Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків

    Курсовая работа >> История
    ... є на кінець 50 ... на нашу думку, тією основою, на якій почало ... підходи) // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - №5-6. ... Перспективи розвитку історичної думки в Україні в новому столі ... Могильницкий Б. Г. История исторической мысли ХХ в. – Вып. 2. Становление ...
  • Українське кіно початку ХХ століття

    Реферат >> Культура и искусство
    ... половина 20-х років ХХ століття: а) ... завдання. «Кінематографічна справа в ус ... льства з вульгарно-соціологічних позицій, заперечували ... штукарства. На кінець 20-х рр. українське кі ... процентів на дев'яносто». Він «почав думати не ... на Україні. Павло, що плекав думку ...
  • Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"

    Дипломная работа >> Литература : зарубежная
    ... знобічна ... на кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. Він почав ... українського правопису у Східній Україні кінця ХІХ – поч. ХХ ст. На ... на думку У. Раульфа, було наслідком раптового соц ... ологічний принцип комплементарності — взаємодоповнення двох органічних складників. Укра ...
  • Культурологія. Українська та зарубіжна культура

    Учебное пособие >> Культура и искусство
    ... й соціологічна концепції розвитку культури Наприкінці Х1Х та в ХХ ст. ... ярмо вплинуло й на розвиток українського мистецтва. Його відродження почалося в ХУ1 - ... ХХ ст. – К.: Наукова думка, 2000.- 236 с. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. (Кінець ...
  • Політологія

    Учебное пособие >> Политология
    ... що вимагав покласти кінець буржуазній сваволі й ... років наша країна почала формувати інший і ... ХХ ст. у книзі “Соціологія політичних відношень”. Його типологія базується на ... й організацію українського монархізму // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – ...
  • ФИЛОСОФСКО-АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЕ ИНТЕНЦИИ ТВОРЧЕСТВА М.В.ГОГОЛЯ

    Сочинение >> Литература и русский язык
    ... Поняття серця в українській філософічній думці //Філософська і соціологічна думка. – 1992. – ... . – 368 с. – (Мыслители ХХ века). 123. Золотусский М. Оправдание ... українець, який свій талант поставив на ... є: «На Україні вона (система освіти – Н.Р.) почалася з ...
  • Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

    Дипломная работа >> Религия и мифология
    ... 90-х рр. ХХ ст. Досягненням у ... Єгови, українець стає повн ... майданів" вже почали досліджувати соціологи й психологи ... філантропічна програма протестантизму ... соціологічного опитування на початок 2003 року, проведеного Українським фондом "Громадська думка", в Укра ...
  • Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття

    Дипломная работа >> Педагогика
    ... приховується окреслена соціологічна настанова, однак ці ... -епатуючий характер, почало існувати під ... у „Квартеті на кінець світу" для ... примушує формувати сучасну теоретичну думку, також ж неоавангардистську. Завдання ... на музичну культуру України ХХ стол ...