Реферат : Податки з юридичних осіб 


Полнотекстовый поиск по базе:

Главная >> Реферат >> Финансы


Податки з юридичних осіб




ВИЩА ШКОЛА ПРАВА

ПРИ ІНСТИТУТІ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

ім. Корецького

Юридичний факультет

Кафедра фінансового права

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Податки з юридичних осіб”

Допущено до захисту

в ДЕК

студентки VI курсу заочної форми навчання Коломієць Н.Г.

Науковий керівник:

____________________________

кандидат юридичних наук Воротіна Н.В.

Рецензент:

_____________________________

Київ – 2000 рік

ЗМІСТ:

Стор.

ВСТУП………………………………………………………………………...

1

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇЇ І ПОДАТКОВОГО ПРАВА….

4

1.1. Суть податку, його функціїі юридичні ознаки…………………

4

1.2. Історія виникнення податків…………………………………….

7

1.3. Принципи формування системи оподаткування……………...

10

1.4. Класифікація податків та їх елементи………………………….

13

2. ПРЯМІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ…………………………...

17

2.1. Податок на прибуток……………………………………………...

17

2.2. Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів………………………………………

31

2.3. Податок на землю………………………………………………….

34

3. НЕПРЯМІ ТА МІСЦЕВІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ……...

40

3.1. Податок на додану вартість………………………………………

40

3.2. Акцизний збір………………………………………………………

50

3.3. Місцеві податки з юридичних осіб………………………………

54

3.3.1. Податок з реклами………………...……………………….

55

3.3.2. Комунальний податок……………………………………..

56

3.3.3. Податок з продажу імпортних товарів…………………..

57

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..

59

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….

61

Додаток № 1…………………………………………………………………..

64

ВСТУП.

Подальшу розбудову Української економіки на шляху до ринкових методів господарювання неможливо уявити без широкого та глибокого дослідження податкової діяльності держави. Здобуття Україною незалежності та повернення країни в русло загальноприйнятих процесів світового розвитку змушує нас по новому дивитися на теорію та практику оподаткування. Податки мають досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяги структуру попиту на пропозиції, на доходи населення і юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування оподаткування юридичних осіб.

Все це, з одного боку різко підвищує роль та значення податків з юридичних осіб за допомогою яких забезпечується значна частина податкових надходженнь до бюджету держави. З другого, робить необхідним дослідження теорії та практики оподаткування юридичних осіб в Україні.

Актуальність та практична значимість данної проблеми, її недостатнє вивчення та обгрунтування обумовили вибір теми дипломного дослідження.

Предмет дослідження – специфічна сфера фінансових відносин, які виникають між державою, з одного боку та юридичними особами з другого в процесі перерозподілу частини вартості національного продукту з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.

Обєкт дослідження - податки, які справляються з юридичних осіб, їх правове регулювання, функціонування та розвиток оподаткування юридичних осіб в Україні. Дипломний аналіз охоплює характеристику основних прямих та непрямих податків з юридичних осіб, як загальнодержавних, так і місцевих: податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів, податку на землю, податку на додану вартість, акцизного збіру, податку з реклами, комунального податку, податку з продажу імпортних товарів.

Мета і завдання дослідження полягають в аналізі тенденцій функціонування та розвитку теорії та практики оподаткування юридичних осіб вищевказаними податками.

Практичне значення дослідження системи оподаткування полягає в подальшому застосуванні вивченого питання теми дипломної роботи на практиці, тобто в роботі юриста на підприємствах.

Досягнення поставленої мети зумовлено вирішенням таких питань:

  • зясування суті, юридичних ознак, функцій і принципів податку;

  • визначення аналізу історичного розвитку податків;

  • характеристики основних податків, що справляються з юридичних осіб в Україні;

  • аналіз організації податків з юридичних осіб та проблеми їх функціонування в Україні;

  • шляхи вдосконалення механізму справлення прямих і непрямих податків з юридичних осіб.

Структура диплому: диплом складається з вступу, трьох розділів, висновку, додатку та списку використаної літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дипломної роботи, сформульовано мету, визначені завдання, предмет та об’єкт дослідження, відображено практичне значення роботи.

У першому розділі розкривається суть податків, їх функції, юридичні ознаки, елементи, класифікація, принципи формування податкової системи в Україні, тенденції розвитку податків. В другому і третьому розділі представлений аналіз чинного механізму справляння податків з юридичних осіб в Україні.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ПОДАТКОВОГО ПРАВА.

1.1. Суть податку, його функціїі і юридичні ознаки.

Основним джерелом формування доходів бюджету як України так і інших держав виступають податки. Суть податків їх мета і функції визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданням держави. При зясуванні суті податку звернемося спочатку до історичного розвитку данного понятя. “Під податком слід розуміти обовязковий для громадян платіж відомої долі свого майна або праці з метою задоволення державних або громадських потреб.” (Курс финансового права. Составил Дмитрий Львов. Казань, 1888,с.285). Д.Львов виділяє і дві на його погляд, головні риси податку:

  1. обовязковість платежа і встановлення його верховною владою (на даний час в Україні “…встановлення і скасування податків…, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим і сільськими, селищними ,місцевими радами …”1) ;

  2. платіж, який вноситься для задоволення потреб держави.

М.П. Кучерявенко в підручнику “Налоговое право” звернув увагу на визначення терміну податку Е. Селигменим, який вважав, що “податок – є примусовий збір , стягуємий державою з окремої особи для покриття збитків, викликаних загальнодержавними потребами, без всякого відношення до спеціальної вигоди платника.” 2

В сучасній юридичні та економічні літературі існує багато визначеннь податку, які відображають його загальні ознаки і виражають суть цієї категорії. Наприклад Н. Хімічева визначає податки як “обовязкові і за юридичною формою безвідплатні платежі юридичних та фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему з визначенням їх розмірів та термінів сплати.”3 В підручнику “Фінансове право” дане визначення податку як “встановленний органом законодавчої державної влади обовязковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет в розмірах і в строки, передбачені в законі“.4 Термін “податок” умовно можна поділити на дві категорії: правова і прикладна. При характеристиці податку як правової категорії, в основному приділяється увага переходу права власності до держави. Дійсно, подібний підхід лежав в основі радянського законодавства, де чітко витримувалась привілея державної власності і встановлювався різний податковий режим в залежності від форми власності платника. В сучасних умовах всі форми власності рівні, мають однакові правові і економічні основи функціонування. З позиції предмета фінансового права головне в податку – надходження коштів державі для задоволення громадських потреб, насичення бюджету.

При визначенні податку як прикладної категорії, податок представляє собою нецільовий, безвідплатний і обовязковий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами в бюджет відповідного рівня на підставі акта компетентного органу державної влади.

Узагальнюючи ці два поняття, Кучерявенко визначає податок – як форму примусового відчуження результатів діяльності юридичних та фізичних осіб у власність державі, вносимий в бюджет відповідного рівня (або цільовий фонд), на підставі акту компетентного органу державної влади і виступаючий як нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обовязковий платіж.

На даний час в теорії фінансового права існує певна проблема – які платежі держави слід вважати податками, тому що частина коштів юридичних осіб вноситься не до бюджету, а до інших централізованих фондів. Алеж, на мою думку, з погляду платника і з позиції держави не має ніякого значення як називається той чи інший платіж. Так чи інакше для платників це все витрати, а для держави – головне використання коштів і в одних випадках вони мають цільове призначення в інших ні. Питання про встановлення кола податків має суто теоритичне значення з погляду класифікації платежів юридичних осіб державі

Податок має певні юридичні ознаки:

  1. По перше, податок повинен встановлюватись тільки законом, прийнятим органом законодавчої влади.

  2. Податок за загальним правило має грошову форму, але є виключення.

  3. Податок спачується завжди у бюджет: в державний або місцевий, а також може розподілятися між ними.

  4. Податок повинен бути однаково обовязковим для всіх субєктів і повинен сплачуватися у співвідношенні з платіжними можливостями кожного субєкта.

  5. Податку притаманні всі властивості обовязкового платежу, тобто він не є добровільним.

  6. Податок не гарантує його платнику ніякого зустрічного задоволення, він є індивідуально безвідплатним, в той же час він є колективно відплатним платижем, тобто стягнений з особи податок прямо чи опосередковано повертається їй же як члену суспільства.

  7. Сформульована у вітчизняній літературі одна з основних ознак податку (перехід при його сплаті права власності) має виключення для державних підприємств, при сплаті податку якими можна говорити про перехід права оперативного управління у безпосередньо власність держави. На основі цього платежі з прибутку державних підприємств можна вважати податккми.

  8. Податок не призначений для конкретних виплат. Всі надходження від податків змішуються в бюджеті у вигляді грошових сум, а потім можуть іти на фінансування будя-яких цілей, що становлять загальні інтереси.

  9. Податок стягується у чітко визначені строки і у розмірах, встановлених законодавством.5

Ці ознаки стосуються класичного поняття податку, або податку у вузькому розумінні. До податків у широкому розумінні належать також збори та інші платежі, які входять до системи оподаткування в Україні.

1.2. Історія виникнення податку

Податки в тій формі, в якій ми з ними стикаємось в сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зароджувались ще в давнині.

Перехід від натурального господарства до грошового, зародження і формування держави стали головними причинами появи податків.

Податки є невід’ємною частиною економічних відносин в суспільстві з моменту винекнення держави. Розвиток та зміна форми державного устрою завжди супроводжується реформуванням податкової системи.

Так, уже в стародавній Греції діяв оброк на комуни, в Римській імперії стягувалися податки на майно. Аугустус (63р. до н.е. - 14 р н.е.) ввів прямі податки з обороту - оподаткуванню підлягали обороти від купівлі рабів. Ферпасіан (9-79 р.н.е.) ввів податок на громадські туалети. Існуванням цього податку докоряв імператору його син Тітус, на що Ферпасіан відповідав відомою до наших днів фразою: “Гроші не пахнуть”6. У Київській Русі основним доходом влади (9-12ст.) була данина (натуральна рента). Сплачувалась данина натурою: медом воском, цінними хутрами, а в більшості зерном і сіном. Така данина називалась “дякло”. Починючи із середини 15ст. на українських землях під владою Польщі та Літви стала поширюватись відробітна рента. До кінця 15ст. була встановлена норма барщини - один день на тиждень, а в першій половині 16ст. - два дні на тиждень.

Сама назва “податок” визначалась згідно сучасних соціальних і економічних умов, які склалися в тих чи інших країнах, тому вона неодноразово змінювалась.

В Древньому Єгипті та інших ранніх державах податки стягувались у вигляді плати за користування землею, яка була вланістю керівника держави, в ранніх феодальних державах податки часто виступали у вигляді подарунків феодалам, в Англії в середині століття податок так і називали gift - дарунок7. У нас в Україні слово податки походить від слова - подати, що означає подати, віддати на утримання державі. Податки, як обов’язкові внески громадян, для утримання влади, виникають з поділом суспільства на класи і появою держави.

В рабовласницькому суспільстві і при ранньому феодалізмі в умовах панування натурального господарства податки мали форму натуральних зборів.

Одним із самих древніх об’єктів оподаткування виступала земля, тому із самих перших податків були подушний і поземельний податок.

В нашій країні за часів Київської Русі вперше подушні податки були введені при правлінні Ярослава Мудрого - це були: винні збори, збори з рибної ловлі, вуликів, лазень, домовини, водопоїв, з весілль з представниками іншої віри, за носіння старомосковського одягу. З розвитком продуктивних сил, форм власності економічна диференціація населення не стоїть на місті, а поступово змінюється.

При незначному розвитку торгівлі та промислової діяльності, багатство зостереджувалося в поземельному володінні, а останнє знаходилось в осіб титульованих - князів, єпископів, бояр, баронів. У 1379 році в Англії, а потім в інших державах вводиться поголовний податок, який сплачується в залежності від рангу платників. Але градація суб’єктів оподаткування по рангах стає для фіксу недостатньою, так як із розвитком економічних відносин, титулу не завжди відповідало майнове та матеріальне становище.

Все більше розвивається клас багатих, хоча і не титульованих осіб. Виходячи з цих умов держава продовжує порангове оподаткування, в той же час поділяє населення, яке не вписується в рангові рамки по їх матеріальному забезпеченню на класи і починає оподатковувати кожний з них окремою квотою.

Але із розподілом власного господарства оподаткування розподіляється на окремі види: оподаткування промислів, торгівлі, споруд та будівль. З появою рухомого капіталу з’являється майнове оподаткування за об’єктами. Під впливом цих процесів розвивається поземельне оподаткування з складною системою кадастрів; промислове та інше оподаткування.

Міжнародний розподіл праці впровадив до життя податки на експортно-імпортні операції у вигляді мита. Спочатку з’явились приватні мита, які сплачувались особами, що ввозили товари при в’їзді в місто, де проходив процес купівлі-продажу. В період феодальної держави поширювались внутрішні мита, які стягувались феодалом з товарів, які ввозились, вивозились чи перевозились через кордон держави. В Українській Козацькій державі (17 століття ) для українського уряду основним джерелом прибутків було мито з привозного краму.

Великою віхою в розвитку оподаткування було притягнення в якості об’єктів оподаткування предметів споживання. В Україні оподаткування предметів споживання проходило за часів Запорізької Січі.

З розвитком товарно-грошових відносин акцизна форма, тобто оподаткування предметів споживання, стає провідною. Використовувались різні способи оподаткування: з площі землі, на якій вирощувалась сировина для виробництва підакцизних товарів, пізніше з сировини та напівфабрикатів і накінець з готових виробів, що стали головним об’єктом оподаткування.

Але прогресуючий розподіл праці, різнородний асортимент виробництва споживчих товарів вимагали введення нового виду акцизу. Ним став - універсальний акциз, яким обкладається валовий оборот, тобто всі товари, які підлягають реалізації і надходять в продаж. У нас на Україні, згідно податкової реформи в СРСР в 1939 році було введено податок з обороту8.

Універсальний акциз може існувати в трьох основних формах: податок з продажу, податок з обороту, податок на добавлену вартість. В нас в Україні, згідно з постановою КМУ від 22.12.91р. “Про податок на додану вартість”, та “Про перелік товарів, на які встановлюються акцизний збір та ставки цього збору” з 1 січня 1992р. також почали функціонувати специфічні акцизи та універсальний акциз у вигляді податку на добавлену вартість.

Відповідно до розвитку державності відбувалось постійне вдосконалення оподаткування і починаючи з примітивних податків у натуральній формі до технічно відшліфованих систем оподаткування в ринкових економічно високорозвинутих країнах. З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення податковї системи.

1.3. Принципи формування системи оподаткування.

Податкова система в кожній країні є однією з стрижневих основ економічної системи.

Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об’єктивне суспільне явище, а тому при створенні податкової системи слід виходити з реалій суспільноекономічного стану країни, а не користуватися побажаннями, можливо і найкращими, але нездійсненними.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування цих коштів можуть виступати:

  1. власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності у формі надходженнь платежів за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

  2. податки, які сплачують юридичні і фізичні особи із своїх доходів.9

Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форми і відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми, що означає втрату державою значної частини власних доходів. Основним методом формування доходів при провідній ролі приватної і колективної форм власності є податки, що й визначає їх місце в ринковій економіці. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Науковий підхід до створення системи оподаткування передбачає:

  1. системність;

  2. встановлення визначеної бази цієї системи;

  3. формування правової основи і вихідних принципів.

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків.

Системний підхід означає, що повині реалізуватися обидві функції податків: регулююча і фіскальна.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків - перевищення видатків над доходами призводить до інфляції, тобто знецінення грошей. При створенні нової податкової системи не слід забувати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов’язково балансом доходів і видатків. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. Необхідність встановлення рівноцінних прав і обов’язків усіх форм власності перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів, в нашому випадку, юридичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головним критерієм податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам з метою збереження максимальної заінтересованності в результатах діяльності. Податкова політика провадиться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами побудови системи оподпакування є:

  1. стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробнтцтва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнічної продукції;

  2. стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестеційної активності;

  3. обов’язковість;

  4. рівнозначність і пропорційність;

  5. соціальна справедливість;

  6. економічна обгрунтованість;

  7. стабільність;

  8. рівність;

  9. компетенція;

  10. рівномірність сплати;

  11. єдиний підхід;

  12. доступність .

Сучасний стан системи оподаткування України можна охарактеризувати як закладання фундаменту.

Зроблено за короткий час дуже багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система, шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і впроваджено (хоча й не досконале) законодавство з питаннь оподаткування його інструктивне забезпечення, створена податкова служба із сучасною організаційною структурою.

1.4. Класифікація податків та їх елементи.

Податкова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні види податків.

В основу їх класифікації покладені різні ознаки:

  1. в залежності від обєкта оподаткування: прямі та непрямі;

  2. в залежності від органу, який стягує податок: державні та місцеві;

  3. в залежності від їх використання: загальні та спеціальні.10

Основну групу складають прямі та непрямі податки.

Прямі податки – це обовязкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівль, тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

Непрямі податки – це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходженнь до бюджету.

За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. На сьогодні в Україні діють в основному грошові податки.

Кожний податок вміщює наступні елементи: субєкт, обєкт, джерело податку, одиницю обкладання, ставку податку (або квоту), пільги, строк сплати.

Субєкт податку (платник податку) – фізична або юридична особа, на яку законом покладено обовязок сплатити податок. Це особи, що займаються підприємницькою діяльністю, службовці, робітники, підприємства та інші. Основна ознака субєкту – наявність власного джерела доходу.

Обєкт податку – все те, що підлягає обкладенню податком (доход або майно) : заробітна плата, прибуток, доход, будівлі, транспортні засоби та інше.

Джерело податку – це фонд, за рахунок якого здійснюється сплата податку. Співпадає обєкт з джерелом податку в прибутковому податку з громадян (заробітна плата), в податку на прибуток підприємств (прибуток) та інше.

Одиниця обкладання – це одиниця виміру обєкту податку та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Наприклад, в земельному податку одиницею обкладання буде 1га по землям сільськогосподарського призначення і 1м² земельної ділянки в населеному пункті.11

Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання. Система ставок враховуючи вид діяльності платника податку, включає: базову ставку, занижену або підвищену ставку.

Базова (основна) ставка – це ставка без обліку особливостей субєкта або вида діяльності. В Україні прийняті базові ставки по податку на прибуток – 30% , по податку на додану вартість – 20%.

Занижена податкова ставка враховує визначні особливості платника та скорчує податковий тягар на нього.

Підвищена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності або отримання прибутку та перевищує основну, базову (наприклад, застосування повної ставки мита).

В залежності від побудови податків Розпутенко І.В. розрізняе:

  1. тверді ставки – встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обєкта;

  2. дольові ставки – виражаються у визначених долях обєкта обкладання. У сучасних умовах, в основному, субєкти податку, застосовують ставки виражені у відсотках.12

Характеристика ставок податку нероздільна з методами їх формування, що може лежати в основі виділення різновидів ствавок податку:

  1. пропорційні ставки;

  2. прогресивні ставки;

  3. регресивні ставки;

  4. змішані ставки.

Пільги - це повне або часткове звільнення юридичних осіб і громадян від сплати податків. Пільги можуть надаватись у вигляді зменьшення оподаткованого доходу, зменьшення податкової ставки або повного звільнення від податку.

Строк сплати податку- встановлена в законі дата, до якої податок повинен бути сплаченим. Порушення строку сплати карається стягненням пені, штрафом.

Важливим податком в Україні є – податок на прибуток. Податок на прибуток з юридичних осіб справляється, виходячи з прибутку підприємства, одержуємий як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. В даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з розвинутою ринковою економікою.

Непряме оподаткування переважеє в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходженнь до бюджету. В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких приймають участь три субєкти: субєкт податку, носій податку і податковий орган.

Субєкт податку – це виробник або продавець товару , який згідно закону виступає в якості юридичного платника податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи наданих послуг. Його можна кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку – це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач стає фактично платником податку. Таким чином відбувається пререкладання податків від субєкта до носія податку.

Перекладення податків – це слідство введення непрямого оподаткування, вкючення податків в ціни товарів, що реалізуються (послуг, що надаються), внаслідок чого податковий тягар несуть не субєкти податку, а споживачі товарів.13

2. ПРЯМІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Прямі податки – це обовязкові нормативні платежі з прибутку або доходу . Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

В дипломній роботі розглянуто такі основні прямі податки з юридичних осіб: податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів.

2.1. Податок на прибуток.

Вдосконалення системи оподаткування прибутку юридичних осіб було і залишається одним з найбільш важливих питань податкової реформи.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, прийнятий у 1997 році в новій редакції (з наступними змінами та доповненнями), дає можливість коріним чином змінити існуючу систему оподаткування прибутку підприємств.

Зміни в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб полягають в порядку визначення обєкту оподаткування, котрим згідно нової редакції закона є прибуток, вираховуваний шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу за звітний період на суму валових витрат платника податку і сум нарахованих амортизаційних відрахуваннь. При цьому валові витрати визначені як сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються платником податку для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності. Таким чином при вирахуванні оподатковуваного прибутку підприємствам і організаціям дозволено враховувати відповідні витрати, зокрема повязані з виробничими циклами майбутніх періодів, в найближчому звітному періоді, тобто відразу ж після витрат.

В новому законодавчому акті встановлений також чіткий і універсальний порядок амортизації основних фондів та нематеріальних активів; у підприємств резидентів, а не тільки у новостворенних, зявляється можливість переносити балансові збитки попередніх періодів на майбутні податкові періоди на протязі пяти податкових років, наступаючих за роком виникнення таких збитків.14

Новим законом також предбачено використання спеціальних умов оподаткування прибутку товарообмінних (бартерних) операцій, страхової діяльності, оперцій з розрахунками в іноземній валюті, операцій від реалізації основеих фондів, торгівлі цінними паперами, оподаткування сумісної діяльності без створення юридичної особи, дивідендів, операцій з борговими вимогами і обовязками, оподаткування неприбуткових організацій.

Суттєві зміни сталися в порядку нарахування і сплати податку на прибуток. Він повинен сплачуватися платником кожого місяця, виходячи із сум фактично отриманого прибутку за звітний місяць. Змінений і порядок розподілу податку- суми податку на прибуток зараховуються в теріторіальні бюджети за місцем знаходження платника податку, закріплюючі фактично податок на прибуток за місцевими бюджетами.

Пільги по податку на прибуток підприємств, які були встановлені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94р., суттєво зменшували надходження коштів в бюджет, перелік яких постійно ріс. Тільки у 1995-96рр. Верховною Радою було прийнято, без врахування змін і доповненнь до самого закону, шість правових актів, якими встановлювались додаткові пільги по вказаному податку. При таких умовах всі зусилля держави в частині мобілізації надходженнь податків до бюджету були марними. Тому процес систематизації і скорочення податкових пільг є суттєвим напрямком реформування податкової системи. Треба відмітити, що в новій редакції закону пільгові умови оподаткування прибутку підприємств значно звужені.

Визначення платнику податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його в тому, що сплачувати податок повині всі юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і отримують від неї прибутки. Згідно з законодавством України платниками податку є:

- з числа резидентів суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, вказаних вище, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників;

- управління залізниці, підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи;

- Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку);

- установи пенітенціарної системи та їх підприємства. 15

Обєктом оподаткування виступає прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

  • суму валових витрат платника податку;

  • суму амортизаційних відрахуваннь платника податку;

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України так і за її межами.

Валовий доход включає:

  • загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, доходи від реалізації цінних паперів;

  • доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобовязаннями і вимогами;

  • доходи від сумісної діяльності та у вигляді дидвідендів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізінгу (аренди);

  • доходи не враховані в розрахунку валового доходу періодів, передуючих звітному, і виявлені в звітному періоді;

  • доходи з інших джерел і від внереалізаційних операцій, в тому числі у вигляді:

  • сум безпороротної фінансової допомоги , отриманої платником податку в звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг) безвідплатно наданих платнику податку в звітному періоді;

  • сум невикористаної частини грошових коштів, які повертаються із страхових резервів;

  • сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

  • вартості матеріальних цінностей переданих платнику податку згідно договорів схову і використання ним у власному виробництві або господарському обороті;

  • сум штрафів і (або) неустойки, пені, отриманих за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або тритейського суду;

  • сума державного мита, попередньо сплачена позивачем, яка повертається на йогог користь за рішенням суду (арбітражного суду);

Не включається у склад валового доходу:

  • суми акцизного збору, податку на добавлену вартість, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг) за виключенням випадків, коли таке підприємство-отримувач не виступає платником податку на додану вартість;

  • суми грошових коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду) або в результаті задоволення претензійв порядку, встановленному законодавством в якості компенсації прямих затрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів;

  • суми грошових коштів в частині надлишково сплачених податків, зборів (обовязкових платежів), які повертаються або повині бути повернуті платнику податку з бюджету, якщо такі суми не були включені у склад валових витрат;

  • суми грошових коштів або вартість майна надходячих платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реїнвестицій в корпоративні права;

  • суми доходів органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, свідоцтв, реєстрації, інших послуг, обов'я’ковість придбання яких передбачена законодавством), у випадку зарахування таких доходів у місцеві бюджети;

  • суми доходів, накопичувані на пенсійних рахунках в межах механізма додаткового пенсійного забезпечення, а також суми надходженнь в інші неприбуткові установи і організації;

  • суми отриманого платником податку емісійного доходу;

  • грошові кошти, надані платнику податку з Державного іноваційного фонду на поворотній основі;

  • доходи від сумісної діяльності на території України без заснування юридичної особи, дивіденди отримані платником податку від інших платників податку, які були обкладені податком згідно з діючим законодавством;

  • грошові кошти та майно, повернуті власнику корпоративних прав після ліквідації юридичної особи емітента, але не вище номінальної вартості акцій (долі, пая);

  • грошові кошти та майно, які надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги від іноземних держав згідно міжнародних угод;

  • вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації, у випадках передбачених законодавством;

Валові витрати виробництва і обігу – сума будя-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематервальній формах, здійснюваних в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності;

До складу валових витрат включаються:

  • суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) на протязі звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороною праці;

  • суми грошових коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (перданих) в Державний бюджет України або бюджети териториальних громад, в неприбуткові організації, але не більше 4% оподатковуваного прибутку передуючому звітному періода;

  • суми грошових коштів, перерахованих підприємствами Всеукраїнських обєднаннь осіб, зазнавших лихо внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75% таких осіб, цим обєднанням для здійснення їх благодійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного прибутку передуючого звітному періода;

  • суми грошових коштів, внесених в страхові резерви;

  • суми внесених (нарахованих) податків, зборів, (обовязкових платежів), встановлених Законом України “Про систему оподаткування”;

  • суми витрат, не врахованих в минулих податкових періодах в звязку з допущенням помилок і виявлених в звітному періоді в розрахунку податкового зобовязання;

  • суми безнадійної заборгованості в частині, не віднесеній на валові витрати, у випадку коли відповідні мірипо стягненню таких боргів не привели до позитивного результату;

  • суми витрат, повязаних з пліпшенням основних фондів в сумі, яка не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, і суми перевищення балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів над вартістю їх реалізації;

Не включаються до складу валових витрат затрати на:

- потреби, не повязані з веденням господарської діяльності:

а) організація і проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання і розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвуваннь неприбутковим організаціям та затрат, повязаних з проведенням рекламної діяльності) ;

б) фінансування особистих потреб фізичних осіб;

  • придбання, будівництво, реконструкція, модернізація, та інші покращення основних фонів та затрати повязані з видобуванням корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

  • сплату штрафів та (або) неустойки, пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних органів, суду, арбітражного або третейського суду;

  • утримання органів управління обєднаннь платників податку, включаючі утримання холдингових компаній, які є відокремлиними юридичними особами;

  • сплату вартості торгових патентів;

  • виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

  • виплату дивідендів;

Потрібно підкреслити особливості включення затрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку. До таких валових витрат включаються:

  • витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спецодягом, який необхідний для виконання професійних обовязків;

  • витрати, крім тих, що підлягають амортизації, повязані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідницько-експерементальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей та зразків;

  • будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійну заміну товарів, реалізованих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів;

  • проведення платником податку передпродажних та рекламних заходів відносно товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) такими платниками податку;

  • будь-які затрати платника податку, повязані з утриманням та експлуотацією фондів природоохоронного призначення (крім тих, підлягають амортизації);

  • будь-які затрати по страхуванню ризиків (крім страхування життя);

  • будь які затрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами на ведення господарської діяльності;

  • затрати на відрядження фізичних осіб, які мають трудові відносини з такими платниками податку або виступають членами керівних органів платника податку;

До складу валових витрат включаються будь-які затрати, повязані з виплатою та нарахуванням відсотків за борговими зобовязаннями на протязі звітного періоду, якщо такі виплати і нарахквання здійснюються в звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

До складу валових витрат платника податку включаються затрати на оплату праці фізичних осіб, суми валових внесків робітника за додатковими пенсійними планами, суми зборів на обовязкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообовязкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб які знаходяться в трудових відносинах з такими платниками податку.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Амортизація.

Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступовк віднесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення їх, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахуваннь, установлених статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Основні фонди- це матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податкупротягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуотацію, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Основні фонди підлягають розподілу на три групи, в залежності від яких встановлюються норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду.

Для мети стягнення податку на прибуток використовуються такі податкові періоди:

  • звітний (податковий) рік – період, який починається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;

  • звітний (податковий) квартал;

Датою збільшення валових витрат виробництва рахується дата, яка приходиться на податковий перід, на протязі якого відбувається будь-яка з подій яка сталася раніше;

  • або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку для оплати товарів (робіт, послуг), а у випадку їх придбання за готівку – день її видичи з каси платника податку;

  • або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У випадку, якщо платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат рахується дата оформлення відповідного рахунку (товарного чеку).

Для товарообмінних (бартерних) операцій – дата здійснення завершальної (балансуючої) операції, яка здійснюється після першої операції.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка приходиться на податковий період, на протязі якого відбувається будь-яка з подій, яка сталася раніше:

  • або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника подаку для оплати товарів (робіт, послуг), які підлягають реалізації, у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) за готівку – дата їх оприходування в касу платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівки в банківській установі, яка обслуговує платника податку;

  • або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного представлення результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валового доходу у випадку здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій , яка сталася раніше:

  • або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного представлення результатів робіт (послуг) платником податку;

  • або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку;

Датою збільшення валового доходу у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на розрахунковий рахунок платника податку або дата отримання компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобовязаннями перед таким бюджетом.

Датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків (комісійних) в терміни, визначені кредитним (депозитним) договором.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, створені на власності окремої фізичної особи, обкладається податком за ставкою – 30% обєкта оподаткування.

Валові доходи від страхової діяльності (крім страхування ризиків життя) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою 3% від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

За ставкою 15% оподатковується:

- рибуток від продажу іноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах;

- дохід нерезизидента з джерелом його походження з України, отриманий таким нерезидентом від впровадження господарської діяльності при виплаті цього доходу резедентом або постійним представництвом нерезидента (у тому числі, якщо дохід перераховується на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крвм доходів від здійснення портфельних інвестицій у процентні облігації чи процентні казначейські зобов’язання, випущені (емітовані) за рішенням резидента, зокрема уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування (за винятком облігацій зовнішніх державних позик України), доходів на безпроцентній (дисконтні) облігації чи казначейські зобов’язання;

- дохід нерезидента, отриманий у вигляді дивідендів.

Суми доходів нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковуються за ставкою 65.

Для підприємств гірнично-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, тимчасово встановлюється ставка оподаткування прибутку у розмірі 30% діючої ставки.

Не підлягають оподаткуванню виграші у державних грошових лотореях.

Звільняються від оподаткування прибуток підприємств, заснованих всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інівалідів, які мають там основне місце роботи, становить на менш як 50% загальної чисельності працюючих і фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25% від суми витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Звільняється від оподаткування прибуток Чорнобильської АЕС, якщо ці кошти використовуються на фінансування робіт з підготовки до зняття Чорнобильської АЕС з експлуотації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему на період проведення цих робіт.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами, у вигляді процентів або доходу (дисконту) на деожавні цінні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів – нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), що відображаються у державному бюджеті України чи кошторисі НБУ.

Пільга у вигляді зниження ставки оподаткування прибутку від продажу інноваційного продукту інноваційними центрами діє протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як їноваційної.

Платники податку самостійно визначають суми податку, які належать до сплати. Податок сплачується до бюджету на пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надають податковому органу декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком с початку звітного фінансового року.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати, податку і дотримання податкового законодавства несе платник податку. Платники податку, які не мають на момент перевірки податковим органом податкових декларацій і розрахунків, повязаних з нарахуванням та сплатою податків за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за однократне порушення. Якщо протягом наступних 12 місяців платник податку допускає друге та більше порушеннь, такий платник податку сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на кількість таких порушеннь.

У випадку приховування або занищення сум податку платник податку сплачує суму донарахованного податковим органом податка, штраф у розмірі 30% від суми донарахованого податку (недоімки) і пені, вираховуваної виходячи із 120 % облікової ставки Нацбанку України, яка діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоімки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Суми донарахованної недоімки та штрафних санкцій сплачуються платником податку самостійно в термін не більше 10 робочих днів від дня отримання підписанного керівником відповідного податкового органу рішення про застосування фінансових санкцій до платника податку.

Посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства можуть притягуватися як до адміністрятивної –штраф, так і до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі.16

2.2. Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів.

Податок з власників транспортних засобів стягується відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів” від 11 грудня 1991 року в редакції Закону від 18.02.1997 року.

Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самоходних машин та механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку є як юридичні особи, так і фізичні особи України, іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби , які відповідно є обєктами оподаткування.

До транспортних засобів, які є обєктами оподаткування належать:

- трактори (колісні);

  • автомобілі, призначені для перевезення не менше десяти осіб, включаючи водія;

  • автомобілі легкові;

  • автомобілі вантажні;

  • автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

  • мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають обєм циліндра двигуна до 50 см. куб.;

  • тільки яхти та судна вітрильні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

  • човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

  • інші човни (крім спортивних).

Не належать до обєктів оподаткування:

  • трактори на гусеничному ходу;

  • мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з обємом двигуна циліндра до 50 см. куб.;

  • тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;

  • транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані;

  • машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

  • тільки яхти, судна вітрильні і човни спортивні.

Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів сплачується в розмірах, вказаних в ст. 3 Закону /Таблиця №2/

Податок з власників наземних і водних транспортних засобів, який сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і за місцем проживання фізичних осіб, зараховується в бюджети місцевого самоврядування. З цієї суми 90% використовується на покриття витрат на експлуотацію та утримання автомобільних шляхів, в тому числі підприємствами Української державної корпорації по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів (Укравтодор), на проведення природоохоронних заходів на водоймищах, а 10% для укріплення матеріально-технічної бази органів, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію та технічний огляд цих транспортних засобів.

Від сплати податку звільняються :

  1. підприємства автомобільного транспорту загального користування – це стосується транспортних засобів, зайнятих на перевезеннях пасажирів, на які у встановленному законодавством порядку визначені тарифи сплвти проїзду в цих транспортних засобах;

  2. установи та організації, що фінансуються з державного бюджету України, а саме: установи та організації Міноборони України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, СБУ, МВС України, Прокуратури України за умови цільового використання цих транспортних засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів кількості транспортних засобів;

  3. на 50%сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колесні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10.

Податок з юридичних осіб, власників транспортних засобів та інших самоходних машин та механізмів сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом . Нараховується юридичними особами на підставі звітних данних про кількість транспортних засобів та інших самоходних машн і механізмів станом на 1 січня поточного року. Вирахування податку з власників наземних транспортних засобів проводиться виходячи з обєму циліндру двигуна кожного вида та марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів – виходячи з довжини транспортного зособу. Податок сплачується в валюті України.

В порядку та строки, визначені податковими органами, юридичні особи представляють за місцем свого знаходження в державну податкову адміністрацію, але не пізніше 15 березня року , наступного за звітним, на підставі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунок суми податку за затвердженою формою.

Перерахунок не вірно сплаченого податку дозволяється не більш ніж за два передуючих роки.

У випадку укриття (заниження) обєктів оподаткування з юридичних осіб в доход відповідного бюджету податковими органами стягується вся сума укритого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієїж суми (вноситься за рахунок прибутку, який залишається в роспорядженні підприємства).

При відсутності обліку обєктів оподаткування або ведення цього обліку з порушенням встановленого порядку, а також за непредставлення , несвоєчасне представлення податковим органам розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування та сплати податку, юридичні особи сплачують у відповідний бюджет додатково 10% належних сум податків.

2.3. Податок на землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати,що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Власники землі, а також землекористувачі, крім арендаторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, представлені в оренду, стягується арендна плата. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення рорючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, повязаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення зелеустрою та моніторінгу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок – це законодавчо урегульований обовязковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним кодексом України від 18.12.1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями ), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлення земельного податку.

Субєктом плати за землю (платником)є власник землі, або землекористувач, у тому числі орендар.

Обєктом оподаткування виступає земельна ділянка, яка знаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки податку з 1 га сільськогосподарських угіддь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1; для багаторічних насадженнь – 0,03.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку не встановлено, середні ставки земелього податку встановлюються у розмірах, вказаних у ст. 7 частина 2. Закону України “Про плату за землю”(див. Додаток 1).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

В населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку також застосовуються коефіцієнти.17

Податок на земельні ділянки зайняті житловим фондом , кооперативними автостоянками для збереження особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими і господарськими будівлями, стягується в розмірі 3% від суми земельного податку, нарахованого за ставками для землі населених пунктів.

Податок із земельних ділянок, наданих для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, житловими та іншими спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок із земельних ділянок на териоріях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих будівлями і спорудами, що не повязані з функціональним призначенням цих обєктів, справляється у пятикратному розмірі відповідного земельного податку, вказаного за землі населених пунктів.

Для визначення розміру податку із земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими та іншими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та обєктх історико-культурного призначення, не повязаних з функцыонуванням цих обєктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого відповідно до ставок плати за землі населених пунктів:18

  • міжнародного значення – 7,5;

  • загальнодержавного значеня - 3,75;

  • місцевого значеня – 1,5.

Податок із земельних ділянок, наданих для Збройних Сил України та інших військових формуваннь, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок плати за землі населених пунктів (Додаток 1).

На 2000 рік дію цього пункту зупинено щодо справлення податку на земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формуваннь.

Існують також і інші ставки, з якими більш детально можна ознайомитися в Розділі 4. Закону України “Про плату за землю” від 22 липня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями).

Пільги по даному податку дозволяють виділити дві стійкі групи звільненнь для юридичних осіб:

1. Визначені види земельних ділянок:

- заповідники, ботанічні сади, зоологічні парки, пам’ятники природи, парки-памятники садово –пркової культури;

2. Закріплені законодавством установи :

- вітчизняні дослідницькі господарства науково-дослідницькіх установ та учбових закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

- заклади органів місцевої влади і органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі установи України, підприємства, обєднання та організації товариств сліпих та глухих України, громадські організації інвалідів України;

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення;19

- зареєстровані религіозні і благодійницькі організації, які займаються підприємницькою діяльністю;

Останнім часом введено низку тимчасових пільг на період функціонування спеціальних економічних зон та деяких галузей виробництва для стимулювання їх розвитку в Україні.20

За земельні ділянки, на яких розташовані споруди, які знаходяться в користуванні декількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частці площі споруди, яка знаходится у них в користуванні.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін в договорі оренди між орендодавцем (власником землі) та орендатором.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі і землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Надходження коштів від земельного податку повністю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на територіях яких знаходяться земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, які надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, повині використовуватися виключно з наступною метою:

- фінансування заходів по раціональному використанню та охороні земель, підвищенню родючості грунтів;

- ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель;

- відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, повязаних з господарюванням на землях більш поганої якості;

- економічне стимулювання власників землі і землекористувачівв покращенні якості земель, підвищенні родючості грунтаі продуктивності земель лісового фонду;

- надання пільгових кредитів, часткового погашення займів та компенсації втрати доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, поркшених не з їх вини;

- проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

За нецільове використання коштів передбачена санкція – штраф у розмірі 100% використаних не за призначенням сум.

За невчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі 0,3 % суми недоїмки за кожний день прострочення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за невчасну сплату земельного податку.

За порушення Закону України “Про плату за землю” платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

3. НЕПРЯМІ ТА МІСЦЕВІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

3.1. Податок на додану вартість.

Сьогодні податок на додану вартість регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями). Закон суттєво відрізняється від Декрету КМУ, який діяв з 26.12.1992р. Так, Закон визначає, що податок на добавлену вартість становить 20% від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом .

Якщо виходити з того, що добавлена вартість - це це створений доход або вартість чистої продукції, то в цьому випадку добавлена вартість визначається шляхом складання її складових елементів - заробітної платні, відсотку, ренти та прибутку.

Платниками податку на добавлену вартість є суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які не виступають суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють господарську, комерційну діяльність незалежно від форми власності і господарювання:

- особи, обсяг оподатковуваних операцій по продажу товарів (робіт, послуг) яких в термін будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання та споживання на митній території України, за виключенням фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку , у випадку коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети)в обсягах, які не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством;

- особи, які здійснюють на території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незаледно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленному законодавством;

- особи, які на митній території України надають послуги, пов’язані з транзитом пасажирів та вантажів через митну територію України;

- особи, відповідальні за внесення податку в бюджет по об’єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначені в порядку , встановленому Кабінетом міністрів України;

- особи, які надають послуги зв’язку і здійснюють консолідований облік доходів і витрат, пов’язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції по оплаті вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізінгу) та опреації з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентам для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізінгу), застави і іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і наданню послуг (виконанню робіт) для їх споживання за межами митної території України.

До 1 січня 2004 року у випадках, коли платник податку здійснює операції по продажу особам, які не зареєстровані як платники податку сільськогосподаоськохї продукції та продуктів її переробки, раніше придбаних (заготовлених) такими платниками податку у фізичних осіб, які не є платниками цього податку, обєктом оподаткування є торгова націнка (надбавка), встановлена таким платником податку.

До об’єктів обкладання податком на добавлену вартість застосовуються дві базові ставки: нульова ставка і ставка 20%, за винятком операцій звільнених від оподаткуванняю.

Податок за нульовою ставкою нараховується відносно операцій по:

- продажу товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

- продаж робіт (послуг), призначених для використання ті споживання за межами митної території України

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю, згідно порядку встановленного Кабінетом Міністрів України;

- наданю транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України;

- продажу переробним підприємствам молока та мяса живою вагою сільськогосподарскими виробниками всіх форм власності і господарювання;

- продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального бізнесу підприємствами, що засновані Українськими товариством глухих та майно яких є їх повною власністю, і якщо кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш ніж 50% загальної чисельності працюючих, а фонд оплати праці таких інвалідів – не менш ніж 40% загальних виплат на оплату праці, що включається до складу валових витрат виробництва (обігу).

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій по вивозу (експорту)товарів (робіт, послуг) а у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України.

Звільняються від оподаткування операції по:

Продажу товарів (робіт, послуг), які мають соціальну направленість (продаж продуктів дитячого харчування, продаж учнівських зошитів, продаж товарів спеціального призначення для інвалідів і т.інш.);

Продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товрів, грального бізнесу, підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, протягом попереднього звітного періоду становить не менше 50% т.інш. );

По здійсненню зовнішньоекономічної діяльності(по продажу товарів (робіт, послуг) передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні і т. інш.).

Перераховані та інші пільги, вказані в ст.5 Закону21, не застосовуються до операцій з підакцизними товарами.

В інших випадках до бази оподаткування застосовується ставка 20% і вирахувана за данною ставкою сума податку додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Для знаходження суми ПДВ, перш за все, необхідно визначити базу оподаткування. В залежності від того, які операції здійснюють господарюючі субєкти, розглянемо особливості вирахування бази оподаткування .

Відмінною особливістю визначення бази оподаткування (порівняно з раніше діючим порядком) є її визначення прямим методом, а не зворотнім.

Суть прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості, прибутку, мита, акциза, інших податків, які згідно з законодавством України включаються у вільну ціну, тобто база оподаткування визначається за формулою:

БО = ( С + П ) + М + АЗ +ІП = ВВ, де С – собівартість, П – прибуток, М - мито, АЗ – акцизний збір, ІП – інші податки, які включаються у вартість.

А для визначення суми податку застосовується формула: ПДВ = БО х 20% : 100%

Таким чином, нарахована сума ПДВ складає загальну суму податкових зобовязаннь субєктів підприємницької діяльності по даному податку.

Податкове зобовязання – це загальна сума податку на добавлену вартість, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

В Україні визначення бази оподаткування здійснюється як за вітчизняними так і за імпортинми товарами.

  1. По товарах, які виробляються в Україні.

Згідно прямого методу база оподаткування за операціями по продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячі з їхньої договорної (контрактної) вартості.

По імпортуємим товарам:

1) для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування виступає договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, вказаної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, завантаження, розвантаження та страхування до пункта перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських та інших видів винагород, повязаних з ввезенням таких товарів, плати за використання обєктів інтелектуальної власності, які відносяться до цих товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, сборів (обовязкових платежів);

2) для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній території України, базою оподаткування виступає договірна (контрактна) вартість таких робіт ;

3) для готової продукції, виготовленої на території України із давальницької сировини нерезидента, у випадку її продажу на митній території України, базою оподаткування виступає договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків.

Платник податку зобовязаний представити покупцеві податкову накладну, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом по опдатку на добавлену вартість.

При звільненні від оподаткування в податковій накладні робиться запис- “без ПДВ”.

Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобовязаннь продавця в двох примірниках. Оригінал надається покупцеві, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У випадку ввозу (імпортування) тварів, документом, який надає право на отримання податкового кредту, рахується належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Датою виникнення податкових зобов’язаннь по продажу тоарів (робіт, послуг) вважається дата, яка приходиться на податковий період, в термін якого виникає будь-яка з подій, що виникла раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), належних продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – дата їх оприбуткування в касі платниа податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівки в банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг), послуг – дата оформлення документа, який засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У разі продажу товарів (валютних цінностей) або послуг з використанням торгових автоматів або іншого подібного обладнання, яке не передбачає наявність касового апарату , контролюємого уповноваженою на те фізичною особою, датою виникнення податкових зобовязаннь рахується дата виїмки з таких торгівельних апаратів або подібного обладнання грошової виручкию.

Датою виникнення податкових зобовязаннь під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата відвантаження платником податку товару, а для робіт (послуг) - дата оформлення документу, який засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документу, який засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Датою виникнення податкових зобовязаннь при здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій з нерезидентами вважається дата події, яка сталася раніше:

або дата оформлення вивозної (експортної) митної декларації, яка засвідчує вивоз товарів платником податку, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, який засвідчує факт надання робіт (послуг) нерезиденту;

або дата оформлення ввізної (імпортної) митної декларації, яка засвідчує отримання товарів платником податків, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, який засвідчує факт отримання робіт (послуг) платником податку.

Датою виникнення податкових зобовязаннь у випадку продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів- є дата надходження таких коштів на розрахунковий рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобовязаннями перед таким бюджетом.

Суми податку, які належать сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязаннь, які виникали з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) в термін звітного періода, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кредит – сума на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобовязання звітного періода.

Податковий кредит звітного періода складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

У випадку, коли платник податку здійснює операції по продажу товарів (робіт, послуг), які звільняються від оподаткування або не є обєктом оподаткування, суми податку сплачені (нараховані) в звязку з придбанням товарів (рбіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і в податковий кредит не включаються.

Не дозволяється включення в податковий кредит будь-яких витрат по сплаті податку , не підтверджених податковими накладними, або митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийомки робіт (послуг) або банківським документом який підтверджує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, вважається дата здійснення першої із подій:

Або дата списання грошових коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)- у випадку розрахунків з використанням кредитних дебитових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

для операцій по ввозу (пересилці) товарів (робіт, послуг) – дата сплати податку за податковими зобовязаннями;

для бартерних (товарообмінних) операцій – дата здійснення завершальної (балансуючої) операції , яка сталася після першої із подій.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязаннь, що виникли у звязку з будь-яким продажем протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку здійснюється не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за звітним періодом. В сторки, передбачені для сплати податку, платник податку представляє податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію, незалежно від того, виникло в цьому періоді податкове зобовязання чи ні.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів за іншими податками, зборами (обовязковими платежами) не дозволяється.

Суми, не відшкодовані платнику податку у визначений термін, вважаються бюджетною заборгованістю, на яку нараховуються відсотки на рівні 120% від облікової ставки НБУ, встановленної на момент її виникнення , в термін строка її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованності звернутися до суду з позовом про стягнення грошових коштів з бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних в несвоєчасному відшкодуванні надлишково сплачених податків.

Звітний (податковий) період – період, за який платник податку зобовязаний здійснювати розрахунки податку і сплачувати його до бюджету.

Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, що мають обсяг операцій з продажу менший, ніж зазначений вище, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Особливості оподаткування в разі застосування квартального податкового періоду вказані у статті 8 Закону .22

Центральний податковий орган України веде реєстр платників податку. Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справлення податку.

3.2. Акцизний збір.

Акцизний збір – це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (вивезенні, пересиланні) таких товарів продукції) на митну територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів.23

В Україні акцизний збір сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992р. (з наступними змінами та доповненнями).

Перелік товарів на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України. Введення достатньо високих ставок акцизного збору дає можливість зменшувати споживання деяких товарів, наприклад алкогольні і тютюнові вироби, тобто за допомогою диференційованих ставок податку держава здійснює вплив на структуру спожиавння.

Згідно з Законом України від 7 травня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої” (із змінами і доповненнями), акцизний збір в Україні сплачується у валюті України, розраховується за валютним (офіційним) курсом НБУ, що діє на преший день кварталу, в якому здійснюється реалізація спирту етилового, алкогольних напоїв, і залишається незмінним протягом кварталу.

Для прикладу розглянемо розрахунок акцизного збору, що підлягає сплаті при реалізації горілки, запропонований Є. Корнєєвим.24

Код товару –2208 – горілка; ставка акцизного збору – 2 євро за 1 літр 100% спирту; курс євро за станом на 01.01.2000р. – 5,240295 грн. за 1 євро; кількість пляшок – 100000; місткість пляшок – 0,5л; міцність горілки – 40%.

Розрахунок акцизного збору:

100000 пл. х 0,5л.х 40% х 2євро. Х 5,240295грн. = 209611,8грн.

Платниками акцизного збору виступають всі суб’єкти підприємницької діяльності, які виготовляють або імпортують підакцизні товари.

Об’єктом оподаткуванняє:

- обороти від реалізації виробляємих на території України підакцизних товарів шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатнї передачі товарів (продукції) або часткової їх оплати;

- обороти від реалізації (передачі) підакцизних товарів для власного споживання та промислової переробки, а також продукція для передачі своїм робітникам;

- митна вартість підакцизних товарів, які ввозяться на митну територію України, у тому числі в межах бартерних операцій або без оплати їх вартості чи частоковою оплатою.

При продажу податковими агентами підакцизних товарів обєктом оподаткування є:

- для вироблених на території України товарів- обороти з реалізації, включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, повязаних з такою реалізацією;

- для імпортованих на митну територію України – обороти з реалізації включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, повязаних з такою реалізацією на митній території України, але не менше митної вартості таких підакцизних товарів, з урахуванням сум сплаченого або нарахованого але не сплаченого ввізного мита.

Акцизний збір обчислюється за ставками в процентах до обороту з продажу товарів та в твердих сумах з одиниці реалізованого товару(продукції).

При закупівлі імпортних товарів(продукції) оподатковуваний оборот визначається виходячи з їхньої митної вартості. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується в національну валюту України за валютним курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації.

На мою думку, справлення акцизного збору пом’якшує регресивність непрямих податків в цілому і має за мету рішення фіксальних проблем держави за рахунок забезпечених верств населення. Перелік товарів, з яких справляється цей податок, в основному відповідають даній меті. Наприклад, такі товари як делікатесна продукція з м’яса та риби, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, вироби із хутра і т. інш. небезпідставно відносять до предметів без яких можна обійтись в повсякденному житті і споживання яких може собі дозволити лише населення з доходами вище середньої межі. Виключенням з цього переліку виступають алкогольні напої та тютюнові вироби, які вживаються широкими верствами населення. Включення цих товарів до об’єкту обкладання акцизним збором викликано, перш за все, високою рентабельністю цих товарів.

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Оскільки акцизний збір виступає обєктом обкладання ПДВ, кінцева ціна реалізації, включаючи акцизний збір і ПДВ, вираховується : ЦР = ( С + П ) : ( 100 – А ) х 100 х 120, де ЦР – ціна реалізації, яка включає суму ПДВ та акцизного збору.

Не обкладаються акцизним збором:

  • вартість підакцизних товарв (в тому числі алкогольних напоїв та тютюнових виробів), експортованих за митний кордон України за іноземну валюту;

  • вартість легкових автомобілів спеціального призначення (міліція, швидка допомога) за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України і автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких здійснюється органами соціального забезпечення;

  • обороти від реалізації спирта етилового, який використовується для виготовлення лікарських та ветеренарних препаратів;

  • на період функціонування спеціальних економічних зон, справлення акцизного збору здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законами України про такі зони.25

Акцизний збір визначається та сплачується в порядку і строки встановлені інструкцією, що затверджується головною державною податковою інспекцією України. Суми акцизного збору визначається і сплачується платниками самостійно, виходячи з обсягів реалізованих товарів (продукції) та встановленних ставок.

Податковий агент зобовязаний включити до ціни товару (продукції) акцизний збір у порядку і за ставками, предбаченими законом, утримати його з платника акцизного збору та перерахувати до бюджету.

При обкладанні акцизним збором алкогольних напоїв та тютюнових виробів є деякі особливості. Так акцизний збір сплачується в Державний бюджет України шляхом придбання марок акцизного збору для алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Марки акцизного збору26 виготовляються, зберігаються і продаються державними податковими адміністраціями України.

Підставою для митного оформлення імпортованих товарів є наявність на пляшках, пачках, упаковках марок акцизного збору встановленного зразку, а також подача органу митного контролю заявки на отримання марок з відміткою продавця марок про повну сплату сум акцизного збору.

У випадку порушення умов маркіювання імпортуємих алкогольних напоїв та тютюнових виробів або неповної сплати акцизного збору товар не допускається до митного оформлення і не дозволяється його ввіз на митну територію України.

Вітчизняні підприємства-виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які імпортують сировину для виробництва підакцизних товарів, отримують від продавця марок акцизного збору довідку за встановленою формою про об’єм і вартість товарів, які ввозяться з цією метою, без сплати акцизного збору. Вказана справка подається митному органу під час митного оформлення товарів.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати акцизного збору здійснюється податковими інспекціями відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року № 509-12.

3.3. Місцеві податки з юридичних осіб.

Місцеві податки і збори – це обовязкові платежі юридичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які встановлено місцевими Радами народних депутатів і справляються вони згідно із Законом України “Про систему оподаткування” та Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 року.

До місцевих податків відносяться: податок з реклами, комунальний податок і податок з продажу імпортних товарів.

3.3.1 Податок з реклами.

Податок з реклами – це податок на послуги по встановленню та розміщенню реклами.

Рекламою рахуються всі види обяв і оголошеннь, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації.

До зсобів масової інформації відносяться : преса, ефірне, супутникове і кабельне телебачення, радіомовлення, а також афіші, плакати, листівки, рекламні щити, інші технічні засоби, розташовані на вулицях, магистралях, площах, будинках, транспорті та інших місцях.

Платниками податку виступають всі юридичні та фізичні особи, які сплачують послуги за встановлення і розміщення реклами, яка носить комерційно-інформаційний характер.

Обєктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами, а у випадку, якщо рекламні роботи виконуються власними силами рекламодавця, - вартість фактично понесених затрат.

Розмір податку з реклами складає:

- 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

- 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Стягнення податку виконують підприємства, організації, установи, які видають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги по наданню реклами одночасно з розрахунком за послуги з виділенням вказаного податку в платіжному документі окремою строкою.

Податок з реклами перераховується щомісячно в доход місцевого бюджету до 15 числа місяця, наступного за звітним. Підприємства, які стягують податок з реклами, щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, представляють в податкову адміністрацію декларацію про суми наданих послуг, стягнутого та перерахованого до бюджету податка з розбивкою за ставками по місяцях.

За несвоєчасне перерахування податку з реклами сплачується пеня у розмірі 0,3 % за кожний день просрочки.

3.3.2. Комунальний податок

Комунальний податок – це обовязковий місцевий податок, який вираховується на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і середньосписочної кількості працюючих.

Платниками комунального податку є юридичні особи, за винятком бюджетних установ, організацій, сільськогосподарських підприємств.

Обктом оподаткування є фонд оплати праці, вирахуваний виходячи з офіційно встановленного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично виплаченої заробітньої платні), помноженого на середньосписочну кількість працюючих за звітний місяць. Кількість осіб, які працюють за договором підряду, включається в загальну кількість працюючих щомісячно на протязі всього строку дії договору.

Бюджетні установи, віднесені до категорії платників, сплачують комунальний податок за рахунок власних коштів, отриманих від гоподарської і комерційної діяльності тільки за робітників, безпосередньо заянятих цією діяльністю.

Комунальний податок сплачується юридичними особами за рахунок собівартості продукції.

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, вирахуваного виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і середньосписочної кількості робітників.

Розрахунок податку разом з встановленною звітністю щомісячно представляється платниками в податкову адміністрацію до 15 числа місяця, наступного за звітним на розрахунковий рахунок місцевого бюджету.

За несвоєчасне перерахування комунального податку нараховується пеня в розмірі 0,3% за кожний день просрочки.

3.3.3. Податок з продажу імпортних товарів.

Податок з продажу імпортних товарів.

Платниками податку з продажу імпортних товарів є юридичні особи і громадяни, які зареєстровані як субєкти підприємництва.

Обєктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначаються у декларації, яка подається щоквартально до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням платника.

Граничний розмір податку не повинен перевищувати 3% виручки, одержаної від реалізації цих товарів.

Іноземні юридичні особи сплачують місцеві податки на рівних умовах з юричичними особами України.

Постановою Верховної Ради України від 9 липня 1999 року за № 895-ХІV прийнято у першому читанні внесений народними депутатами України проект закону України “Про місцеві податки і збори”. Схвалений Парламентом проект закону скоротить перелік місцевих податків ї зборів із 16 до 11 видів. Зокрема- комунальний податок, що дасть можливість зменшити податковий тиск, в першу чергу на вітчизняних виробників. Однак зявляться нові місцеві податки, приміром закон передбачає введення місцевого податку з прибутку підприємств; також до місцевих податків пропонується віднести податок на нерухоме майно.

До прийняття вказаного закону продовжує діяти Декрет КМУ від 20 травня 1993 року, № 56-93 “Про місцеві податки і збори”.27

ВИСНОВКИ.

Сьогодні Україна знаходиться в стадії реформування системи оподаткування. Незважаючи на те, що прийняте нове законодавство з оподаткування прибутку підприємств, податку на додану вартість та внесено ряд змін в інші податкові закони, у цілому ж проблема комплексного, системного реформування податкового законодавства залишається не вирішеною. Однією з причин цього є відсутність в Україні всеохоплюючого Закону – Податкового кодексу, який повинен комплексно врегулювати відносини в оподаткуванні, визначати принципи побудови системи оподаткування України, перелік податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті до бюджетів усіх рівнів, методику їх обчислення, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.

Державною податковою адміністрацією України, разом з робочою групою, створеною згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року, розроблено проект Податкового кодексу, який, нажаль, тільки доопрацьовується і готується до повторного подання на розгляд до Верховної Ради.

Одним із важливих напрямків вдосконалення податкового законодавства України є реальне забезпечення принципу рівності всіх перед податковим законом, визначеного як у Законі “Про систему оподаткування”, так і в юридичній літературі. Це можна зробити шляхом поступового скасування пільг за всіма видами податків та заміни їх для окремих категорій платників неподатковими пільгами. Так доцільним у цьому напрямку є прийняття 17 лютого 2000 року Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, який спрямований на забезпечення захисту вітчизняного виробника шляхом застосування національного режиму валютного регулювання та справлення податків, встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Необхідно зазначити, що в недостатній мірі реалізується принцип доступності. При існуючій нині великій кількості змін і доповненнь у податковому законодавстві , які вносяться надзвичайно часто, платникам податків, важко розібратися в законодавстві з питаннь оподаткування і відслідковувати численні зміни і доповнення в ньому. Для вирішення цього питання необхідно запровадити мораторій на внесення змін до податкового законодавства після прийняття Верховною Радою України Податкового кодексу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

  1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року (із наступними змінами та доповненнями) .

  2. Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (із наступними змінами та доповненнями).

  3. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (із наступними змінами та доповненнями).

  4. Закон України Про внесення змін в Закон України” “Про систему оподаткування”, від 2 лютого 1994 року (із наступними змінами та доповненнями) .

  5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, від 22 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

  6. Закон України « Про плату за землю» від 3 липня 1992 року (із наступними змінами та доповненнями) .

  7. Закон України “Про податок на доднану вартість”, від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

  8. Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», від 17 лютого 2000 року.

  9. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року (знаступними змінами та доповненнями ).

  10. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями).

  11. Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори ”, від 20 травня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями).

  12. Указ Президента «Про місцеві податки і збори» від 25 травня 1999 року.

  13. Положення про марки акцизного збору // Баланс. – 1995. - №41.

  14. Інструкція про порядок спавлення податку на добавлену вартість та акцизного збору при ввезенні товарів на митну територію України// Баланс.- 1997.- №24.

  15. Лист Міністерства економіки України від 19 жовтня 1993 року “…перелік спортивних споруд до яких застосовується термін “Заклади фізичної культури і спорту”.

  16. Н.П. Кучерявенко: Налоговое право: Учебник. - Харьков: КОНСУМ, 1997.- 432с.

  17. Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів./за редакцією Л.К. Воронової.– К.: Вентурі, 1995. – 272с.

  18. Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів./за редакцією Л.К. Воронової.– К.: Вентурі, 1998. – 384с.

  19. Финансовое право: Учебник / Под редакцией Н.И. Химичевой. – М.: БЕК, 1995. – 235с.

  20. І.В. Розпутенко. Податкова політика та економічні реформи: Навчальний посібник для студентів єкономічних та юридичних факудьтетів. - Київ: УАДУ, 1996. - 112с.

  21. В.Н. Сутормина. Финансы капиталистических государств: Учебник. – К.: Вища школа, 1976.- 304с.

  22. Н.А. Павлішенко. Про економічну суть ПДВ: Підручник. – К.: Вища школа, 1993. - 212с.

  23. Налоги: Учебник / Под редакцией В.В. Буряковского. – Днепропетровск: Пороги, 1998. - 616 с.

  24. І.І.Дяконова. Податки та податкова політика: Навчальний посібник для студентів ВУЗів.– К.: Наукова думка, 1997. - 89 с.

  25. П.П. Гега, Л.М. Доля. Основи податкового права:Навчальний посібник. - К.: Знання, 1998. –273с.

  26. Н.Н.Скворцов Н.Н. Все о налогах в Укаине: Учебное пособие для студентов ВУЗов. – К.: Знання, 1995. 208с.

  27. Н.П. Кучерявенко. Налоговое прав: Учебник. – Харьков: КОНСУМ, 1998. – 432с.

  28. О.Д.Василик. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Вища школа, 1997. – 198с.

  29. Воротіна Н.В. Теоретичні питання податкового законодавства України. Автореферат дисертаціїна здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.- Київ, 1996. – С.13-14.

  30. Все про податки // Під редакцією М.Л.Азарова.- К.: Експерт-Про, 2000.- 492 с.

  31. Консультант.- 2000.- № 14 (232) (4 квітня). – С. 6.

  32. Корнєєв Є. Порядок розрахунку акцизного збору // Консультант- 2000.- №20 (239) (16 травня). – С. 9.

  33. Б. Андрисюк. Україні потрібна ефективна регіональна політика. // Консультант- 1999.- №41 (208) (12 жовтня). – С. 4.

Додаток №1

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис.чол.)

Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)

Коефійієнт, що застосовується в м. Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування.

До 0,2

1,5

Від 0,2 до 1

2,1

Від 1 до 3

2,7

Від 3 до 10

3,0

Від 10 до 20

4,8

Від 20 до 50

7,5

1,2

Від 50 до 100

9,0

1,4

Від 100 до 250

10,5

1,6

Від 250 до 500

12,0

2,0

Від 500 до 1000

15,0

2,5

Від 1000 і більше

21,0

3,0

1 Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991р.(із наступними змінами та доповненнями) Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ст.1. п.1.

2 Н.П. Кучерявенко. Налоговое право : Учебник - Харьков: КОНСУМ , 1997. – С.41

3. Финансовое право: Учебник /Под ред. проф. Н.И.Химичевой.- М.: Москва, 1995, С.- 225

4 Финансовое право: налоговий посібник для студентів юридичних вузів та факультетів/ за ред.проф. Л.К. Воронової. – К.: Вентурі, 1995. - ст.112.

5 Воротіна Н.В. Теоритичні питання податкового законодавства України / Автореферат дисертації на здобкття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – К., 1996. – С.13-14.

6 І.В. Розпутенко. Податкова плітика та економічні реформи. К: - УАДУ 1996 – С.38

7 В.Н.Сутормина. Финансы капиталистических государств. К. Вища школа,1983.- С.82

8 Г.Н.Павлішенко. Про економічну суть ПДВ / Економіка України, 1993р., № 7.- С.4

9 Налоги : Учебное пособие/ под редакцией В.В. Буряковского, - Днепропетровск: Пороги, 1998. – С.92

10 Налоги: Учебное пособие/ под редакцией В.В. Буряковского, - Днепропетровск: Пороги, 1998. – С.92

11 Закон України «Про плату за земдю» від 3 липня 1992р. (з наступними змінами та доповненнями).

12 І.В. Розпутенко. Податкова політика та економічні реформи: навчальний посібник для студентів економічних та юридичних факультетів. – К.: УАДУ, 1996. – С.56

13 Налоги: Учебное пособие/ под редакцией В.В. Буряковского, - Днепропетровск: Пороги, 1998. – С.94

14 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997р. (з наступними змінами та доповненнями) ст.8 Амортизація.

15 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997р. (з наступними змінами та доповненнями) ст.2.

16 Кримінальний кодекс України, стаття 148 з позначкою 2.

17 Закон України «Про плату за землю» від 3 липня 1992р. (з наступними змінами та доповненнями). Стаття 7.

18 Закон України «Про плату за землю» від 3 липня 1992р. Стаття 7, частина 2-5.

19 Лист Міністерства економіки України від 19 жовтня 1993 року “…перелік спортивних споруд до яких застосовується термін “Заклади фізичної культури і спорту”.

20 Закон України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями), стаття 12, пункти 6-14.

21 Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. (з наступними змінами та доповненнями) Стаття 5.

22 Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Стаття 8.

23 Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями). Стаття1.

24 Корнєєв Є. Порядок розрахунку акцизного збору // Консультант- 2000.- № 20 (239) (16 травня). – С. 9.

25 Декрет Кабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями). Стаття 5, абзаци 4,5,6,7.

26 Марка акцизного збору – спеціальний знак, яким маркируються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує сплату акцизного збору або належним чином оформлення векселя у випадку здійснення операцій з вказаними товарами на території України.

27 Консультант.- 2000.- № 14 (232) (4 квітня). – С. 6.

Похожие работы: