Главная >> Реферат >> Трудовое право

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

-43-


  1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України.

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ла­нок народного господарства (галузей, підгалузей, ви­роб­ничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуван­ням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення ви­робництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропро­мислові територіальні комплекси. За тери­торіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галу­зевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогоспо- дарської сировини (харчова, де­які галузі лег­кої промисло­вості); виробництво засобів ви­робництва для сільсько­­­г­о­спо­­­­­­­д­а­р­с­ь­ки­х ­т­а­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ несільськогосподарських галузей (машино- будування для сільського господарства, легкої та харчової промисло­вості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуго­вування комплексу (ремонт тракторів та сільсько- господарських машин, будівництво тощо); наука, управлін-ня, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий ком­плекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевокон­сервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсив- ніше розвиваються у сфері виробництва і переробки кон­кретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропроми­слових циклів. Їхня територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: ком­понентний, територіальний і організаційний. Компо­нентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності ок­ремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і аг­ропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком­понентної структури АПК ­­— це поєднання взаємопов’яза- них стадій одного виробничого процесу, що охоплює ви­робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молокопроми­слового, плодоовочевоконсервного тощо).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’яза- ння питань його планової територіальної організації є аг­рарно-територіальні комплекси (АТК). Під АТК слід ро­зуміти певну систему територіальних формувань сільсько- господарських підприємств, для яких характерно порівня- но стійке поєднання галузей і вироблюваних про­дуктів у виробничо-територіальних типах господарств, що скла­лося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом роз­витку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався АПК республіки — важлива функціональна ланка всього народногосподарського ком­плексу України. Це другий після індустріального ви­роб­ництва структурний підрозділ гос­подарства України. На галузі, що входять до АПК рес­публіки (включаючи забезпе­чення його засобами вироб­ництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів і чисельності зайня­тих працівників.

2. Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної ор­ганізації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь за­без­печення сільськогосподарських культур теплом і воло­гою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і во­логи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються се­реднім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологоза­безпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 ­— 215 днів. Річна сума опадів становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід (5, с. 288).

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року (5, с.288).

Степова зона характеризується високим ступенем те­плозабезпеченості. Суми температур понад 10° колива­ються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середнь­о­річна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість сте­пової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства (5, с.288).

Сільськогосподарська зона південного Криму характе­ризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11° — 130°, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади перева­жають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке (5, с.288).

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10° не перевищують 1600° — 1800°. Період веге­тації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів (5, с.288).

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її те­риторії виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з вла­стивими для кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і бо­лотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. Для підвищення їх родючості в грунт обов’язково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумне осу­шення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють виро­щуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для виро­щування зернових культур, особливо озимої пшениці, цук­рових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними культу­рами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широт­ному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придат­ними для сільського господарства є Закарпатська низо­вина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чи­ном, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы: